Знання європейського права http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern <p>Збірник містить наукові статті з актуальних проблем теорії та історії <br>держави і права, філософії права; конституційного та муніципального права; <br>адміністративного, фінансового, податкового права; цивільного та <br>господарського права і процесу; трудового права, права соціального <br>забезпечення; аграрного, земельного, екологічного, природоресурсного права; <br>кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права; <br>кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності; <br>міжнародного права. <br>Розрахований на викладачів, науковців, практикуючих юристів, <br>працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, студентів <br>та аспірантів юридичних та інших навчальних закладів, а також усіх, хто <br>цікавиться сучасними проблемами права.</p> Національний університет "Одеська юридична академія" uk-UA Знання європейського права 2707-7527 ІНФОРМАЦІЙНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/217 <p>У статті розглянуто аспекти реалізації права на освіту в умовах пандемії за допомогою дистанційної форми навчання. Встановлено, що зміна способів передачі інформації безпосереднім чином зумовлює трансформацію інститутів влади. Одним із напрямів реалізації влади в умовах цих змін є управління інформаційними потоками. Здійснення інформаційної влади все частіше розглядаються крізь призму розвитку інформаційно-комунікацій­них технологій. Поширення дистанційної освіти є відображенням розвитку інформаційного суспільства. Доведе­но, що розвиток дистанційної освіти, як і будь-які інновації в цій сфері, порушують традиційне функціонування цього соціального інституту і вимагають змін юридичних і організаційних підходів в його регулюванні як на між­народному, так і національному рівнях. Дистанційне навчання є однією з найбільш фінансово доступних і житт­єздатних форм навчання, пов’язаною з використанням електронних засобів масової інформації для різних цілей навчання, які варіюються від їх додаткового застосування у звичайних аудиторних формах навчання до повної заміни особистих комунікацій інтерактивними зустрічами. Розвиток технологій і міждисциплінарних підходів - ключові фактори дистанційної освіти, а використання Інтернету є основним компонентом такого виду навчання.</p> <p>Встановлено, що на глобальному міжнародному і регіонально-міжнародному рівнях майже сорок років вибу­довується механізм регулювання дистанційної освіти. Криза, яка викликана COVID-19, стала стимулом для інно­вацій в освітній сфері та вдосконалення організаційно-правових механізмів регулювання дистанційної освіти. Обґрунтовано думку про те, що право на освіту має бути адаптованим до різних контекстів і потреб мінливого суспільства. Нерозвиненість інформаційно-телекомунікаційних мереж у різних регіонах світу в умовах пандемії значно ускладнює реалізацію фундаментального права людини - права на освіту і підсилює нерівність у сфері освіти.</p> І. В. Антошина ##submission.copyrightStatement## 2021-09-06 2021-09-06 3 3 7 10.32837/chern.v0i3.217 ПРИНЦИП КОМПЛІМЕНТАРНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ІСТОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ (СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКИЙ АСПЕКТ) http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/218 <p>Стаття висвітлює важливе питання юридичної історії та філософії права - теоретико-методологічні засади вивчення імперських форм державного устрою з позицій принципу компліментарності. По суті, автор розуміє принцип компліментарності як самостійний дослідницький підхід, сприятливий насамперед для широкої сфе­ри імперіологічних студій. Вивчення імперій передбачає насамперед характеристику співжиття та взаємодії народів і територій. Найбільш важливими імперськими об’єднаннями, культурний спадок яких досі справляє вплив на політичну мапу західної частини Євразії, визнаються Візантійська та Перська імперії доби раннього середньовіччя. Принцип компліментарності як методологічний підхід, що відображає кореляцію тези й антитези Г.-В.-Ф. Гегеля, дає змогу встановити межі розповсюдження візантійських (східноримських) політичних тра­дицій у межі Середньої Азії та, навпаки, грані сприйняття середземноморськими народами базових цінностей правової культури Сасанідського Ірану. Політико-правова компліментарність розуміється автором як колек­тивна система переконань. Така система потребує об’єкта компліментарності так, неначе гегеліанська антитеза потребує своєї тези. При цьому принцип компліментарності стверджує: якщо певна спільнота знаходиться в куль­турній орбіті іншої спільноти (навіть якщо ця певна спільнота веде бойові дії проти умовної «іншої» спільноти), то вона залежить від її ментально-культурного поля. Врешті-решт, саме історичні сусіди-вороги найчастіше пере­творюються в друзів-адептів поборюваних спільнот. Взаємно компліментарні спільноти об’єднуються між собою в цивілізаційні надспільноти, котрі юридично набувають імперських форм. Здебільшого нещадно розкритико­ване позитивістською історіографією ототожнення цивілізацій та імперій є справедливим. Взаємна фронтирна компліментарність Сасанідської Персії і Східної Римської імперії (Візантії) - найкращий цьому доказ.</p> В. М. Мельник ##submission.copyrightStatement## 2021-09-06 2021-09-06 3 8 11 10.32837/chern.v0i3.218 CITY CHARTERS AS THE LOCAL CONSTITUTIONS http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/220 <p>The statutes of territorial communities of cities have become more and more common subject of research of scientists in Ukraine since the processes of decentralization of public power became actualized and became more intensive. A number of scholars call these statutes “local constitutions”.</p> <p>The article deals with the comparative analysis of the formal and essential characteristics of the city charters and constitutions. The aim of the comparison was to evaluate, if it is correct to write about the city charters as about the local constitutions, municipal constitutions etc.</p> <p>If we compare the formal features of the constitutions and statutes of territorial communities, it is noteworthy that only one of them is similar - the legal technique used in writing the text of the Basic Law can be used in writing the statutes of territorial communities. It is implied that the text of the constitutions is written in very simple language so that it is clear to ordinary citizens that “attention” should be focused on the maximum use of simple and clear terms, fixing the avoidance of excessive use of special technical terminology; non-use of obsolete and underused terms; professionalisms, neologisms, analysis of the text of the normative legal act for the presence of overloading the text with foreign terms, promoting unity, uniformity of use of legal terminology.</p> <p>Consideration of both substantive and formal features of the statutes of territorial communities in comparison with similar features of the Basic Laws gives grounds to state almost complete lack of similarity between these acts. Certain analogies can be made only in relation to the structure of these acts, and sometimes a similar legal technique is used in their writing. An important common feature is the desire to express in the constitutions - national identity, and in the statutes of territorial communities of cities - historical, national-cultural, socio-economic and other features of the urban community. Thus, to call the statutes of territorial communities of cities “local constitutions”, as is often the case in the literature, is hardly fair. Prospects for further research in this direction are a deeper analysis of the nature and legal nature of the statutes of territorial communities of cities.</p> I. V. Idesis ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 8 11 10.32837/chern.v0i3.220 УКРАЇНА ЯК СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/221 <p>У дослідженні сучасних напрямів подальшого розвитку Української держави і суспільства значна увага при­діляється підвищенню ефективності реалізації положення Конституції України 1996 року, відповідно до яко­го Україна проголошується соціальною державою (стаття 1). З моменту появи поняття «соціальна держава» воно було доволі контроверсійним, розглядалося під різними кутами, з різних точок зору, із застосуванням різних методологічних позицій та в контексті різноманітних доктрин. По відношенню до України найбільший інтерес представляють напрацювання національної юридичної науки та практики з цього питання.</p> <p>Метою статті є аналіз рішень Конституційного Суду України, в яких є положення щодо уточнення визначення поняття «соціальна держава».</p> <p>У мотивувальній частині Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, тре­тьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої стат­ті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України Конституційний Суд України продемонстрував ухильний підхід, який полягає в тому, що попри аналіз поняття «соціальна держава» по відношенню до сучасних українських реалій, цей аналіз не був пов­ним, визначення не було сформульовано. Навряд чи можна прийняти подібну практику єдиного органу консти­туційної юрисдикції, особливо враховуючи доволі незначну кількість справ, яку щорічно розглядає цей орган (у порівнянні з українськими судами загальної юрисдикції). Перспективи подальших досліджень полягають в ана­лізі й інших рішень Конституційного Суду України, положення яких можуть відповісти на запитання «Що уяв­ляє собою соціальна держава в контексті сучасних українських реалій?».</p> Н. Ю. Королевська ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 16 19 10.32837/chern.v0i3.221 ЗАБОРОНА ВИКОРИСТАННЯ ТІЛА ЛЮДИНИ ТА ЙОГО ЧАСТИН ЯК ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ПРИБУТКУ В КОНТЕКСТІ ГАРАНТУВАННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/222 <p>У статті аналізуються причини та мотиви, які передували процесу виникнення у правовій теорії і практиці кон­цепції заборони використання тіла людини та його частин як джерел фінансового прибутку у контексті реалізації конституційних гарантій права на життя. Наголошується, що сучасний стан використання анатомічних матері­алів людини (органів, тканин, клітин і крові) для донорства набуває рис фінансового прибутку, що є неприпусти­мим як з огляду на мораль, так і в площині конституційного права людини на життя. Зазначається, що донорство може перетворитися на договір купівлі-продажу, що призведе до приниження людської гідності та порушення її природних та основоположних прав. З іншого боку, надмірна «формалізація» процедури донорства органів та заборона отримання фінансового прибутку породжує існування та функціонування так званого «чорного» рин­ку органів. Надає спокусу здійснення незаконних операцій, адже коли постає питання про необхідність отриман­ня донорського органу або загроза смерті, хворий чи його родичі не завжди звертають увагу на моральні аспекти.</p> <p>Зокрема, на нашу думку, зазначені питання не тільки знаходяться у юридичній площині, а ще й безпосередньо стосуються етичних та моральних аспектів, що ускладнює та подекуди унеможливлює їх вирішення.</p> <p>У процесі дослідження встановлено, що національне законодавство допускає реалізацію права на донорство лише у встановленому порядку, за наявності згоди донора й реципієнта або їхніх законних представників. Однією з важливих ознак права на донорство виступає форма донорства, а саме: оплатне чи безоплатне.</p> <p>У статті звернено увагу, що нині питання щодо оплатності чи безоплатності донацій активно обговорюєть­ся науковою спільнотою протягом багатьох років і при цьому залишається дискусійним і нині. Верховна Рада України активно підтримує європейські стандарти у сфері донорства крові та її компонентів. Таку позицію можна побачити у прийнятті нових законів.</p> <p>Отже, саме держава має сформувати таку політику, яка буде спрямована на захист людини та її життя від протиправних посягань.</p> Д. М. Шебаніц В. Д. Дресвяннікова ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 20 23 10.32837/chern.v0i3.222 ОХОРОНА СПАДКОВОГО МАЙНА В СИСТЕМІ ВЗАЄМОДІЇ НОРМ ЦИВІЛЬНОГО І НОТАРІАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/223 <p>Статтю присвячено комплексному дослідженню взаємодії норм цивільного і нотаріального законодав­ства України стосовно охорони спадкового майна. У статті досліджено національне законодавство України стосовно інституту охорони спадкового майна як комплексу процесуальних дій щодо захисту прав та інтересів спадкоємців. Розглянуто особливості нормативного регулювання охорони спадкового майна.</p> <p>Автором здійснено розгляд низки нормативно-правових актів, які так чи інакше стосуються інституту охо­рони спадкового майна щодо виявлення недоліків чинного законодавства, а також визначення напрямів розвит­ку даного інституту законодавцем. Надано характеристику Цивільному кодексу України, Закону України «Про нотаріат», іншим нормативним актам та міжнародним договорам через призму охорони спадкового майна. Окрес­лено окремі недоліки даних нормативно-правових актів щодо регулювання охорони спадкового майна. Визначено особливості чинного законодавства стосовно здійснення відповідними суб’єктами дій щодо охорони спадкового майна. Особливу увагу звернено на визначення поняття «охорона спадкового майна». Зазначено неоднозначне закріплення даного поняття у вітчизняній науковій літературі. Проведено аналіз закріплення в міжнародному законодавстві норм, які регламентують здійснення охорони спадкового майна. Досліджено особливості нотарі­ального захисту згідно зі спадковим майном відповідно до Конвенції про правову допомогу й правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах та Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів.</p> <p>Визначено основні напрями щодо вдосконалення нормативного регулювання інституту охорони спадкового майна.</p> С. О. Куриленко ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 24 28 10.32837/chern.v0i3.223 ЗАХИСНА ФУНКЦІЯ НОТАРІАТУ В ЦИВІЛЬНОМУ ОБОРОТІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/224 <p>Стаття розкриває особливе місце і роль нотаріату в системі захисту цивільних прав через призму цивілістич- них категорій і широкого кола проблем цивільного права, а також системного розгляду захисної функції нотаріа­ту в цивільному обороті. Розкрито сутність цивільно-правового захисту суб'єктивних прав. За допомогою аналізу проблем теорії предмета цивільного права встановлено співвідношення цивільно-правового регулювання і цивіль­но-правового захисту. На підставі аналізу поняття суб'єктивного цивільного права і його структури визначена правова природа права на захист у цивільному праві. На основі аналізу існуючих у цивільно-правовій доктрині наукових поглядів і правозастосовчої практики виявлено сутнісні ознаки і вироблений цілісний підхід до нотарі­альної охорони і захисту прав як до спеціального публічно-правового інституту, органічно вбудованого в систему цивільного права. Проаналізовано правову природу і характер захисної функції - нотаріату в цивільному обо­роті. Нотаріальна охорона і захист розглянуті як складова частина цивільно-правового регулювання, спрямо­вана на безперешкодне здійснення суб'єктивних цивільних прав. Визначено призначення нотаріальної охорони і захисту цивільних прав. Виявлені проблеми нотаріального посвідчення угод як інституту щодо забезпечення та захисту майнових прав громадян і організацій. Охарактеризована правова природа виконавчого напису нота­ріуса як позасудового способу захисту зобов'язальних прав. Проаналізовані перспективи нотаріального захисту корпоративних прав. Виявлені особливості та правові проблеми нотаріального захисту спадкових прав. Розкрито поняття і значення правових ризиків у цивільному праві. Розглянута система нотаріального провадження як фак­тора зниження цивільно-правових ризиків. Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку цивілістики, законодавства і правозастосовчої практики назріла необхідність у визнанні самостійності нотаріального порядку цивільно-правової охорони і захисту цивільних прав.</p> Н. М. Павлюк ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 29 33 10.32837/chern.v0i3.224 ПРОЦЕСУАЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН, ЩО ВИНИКАЮТЬ У РАЗІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ РОЗДРІБНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЧЕРЕЗ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/225 <p>У статті досліджуються процесуально-правове регулювання цивільно-правових відносин, що виникають під час укладення договору роздрібної купівлі-продажу через мережу Інтернет та проблематика їх застосування в судовому процесі України. Аналіз чинного законодавства та реальної практики застосування цих норм дає змогу проаналізувати цей вид договору та знайти шляхи усунення прогалин у законодавстві України.</p> <p>Придбання товарів через інтернет - це договір, укладений на відстані продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку (п. 8 ст. 1 Закон України «Про захист прав споживачів»), до яких належать телекомунікаційні мережі, поштовий зв'язок, телебачення та інформаційні мережі, зокрема Інтернет [1, с. 74].</p> <p>Одними з найпоширеніших цивільних правовідносин є правовідносини, що виникають із договору купів- лі-продажу, оскільки саме через них відбувається велика частка обміну економічними благами у суспільстві. Роздрібна купівля-продаж є основною формою участі фізичних осіб в економічному обігу, оскільки укладення договору роздрібної купівлі-продажу є найбільш зручним та вживаним засобом забезпечення потреб пересічної людини у різноманітних товарах, якими так чи інакше користується кожен.</p> <p>У сучасному світі роль роздрібної торгівлі у пожвавленні ситуації на ринку невпинно зростає та перетворю­ється на могутній чинник економічного розвитку. Тому лише належне теоретичне підґрунтя дасть змогу розро­бити узгоджену концепцію правового регулювання договору роздрібної купівлі-продажу, сприятиме всебічному забезпеченню прав та законних інтересів споживачів і тим самим - зростанню якості продукції, появі нових видів товарів, підвищенню життєвого рівня населення України.</p> <p>Обравши європейський вектор розвитку, Україна підтвердила свій намір рухатися на шляху імплементації найвизначніших здобутків світової правової думки до чинного законодавства, в тому числі побудувати гнучку та ефективну систему захисту прав споживачів.</p> О. О. Полуніна ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 34 37 10.32837/chern.v0i3.225 ДО ПИТАННЯ ПРО ВІЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/226 <p>аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова</p> <p>Твори мистецтва, літератури й науки як об'єкти авторського права підлягають правовій охороні, що встанов­лює чіткі правила використання цих об'єктів цивільного права особами, яким автор передав майнові права. Вико­ристання виключних прав на будь-який вид творів без відповідного дозволу не є правомірним. При цьому, згідно з положеннями, установленими ст. 444 ГК України й ст. 21-25 Закону України «Про авторське право й суміжні права», допускаються випадки вільного використання творів. Основним критерієм для вільного використання твору є використання без наміру одержувати дохід. Безумовно, мають місце випадки, коли просити дозволу в авто­ра твору є недоцільним. Зокрема, коли користувач відтворює твір в особистих цілях або для навчання. У таких випадках користувач не одержує якого-небудь доходу від такого відтворення. Крім того, подібне використання свідчить про цінність і значущість твору, отже, його автор користується відповідною репутацією та популярніс­тю. Також допускається вільне використання твору після закінчення строку охорони майнових прав (усе життя автора (співавторів) і 70 років після смерті). При цьому вільне використання твору вказує на дотримання рівно­ваги між майновими інтересами автора і немайновими інтересами членів суспільства загалом. Однак закінчення строку охорони майнових прав ніяк не впливає на охорону особистих немайнових прав авторів. Інакше кажучи, вільне використання твору після закінчення 70 років не дає можливості користувачеві яким-небудь чином спо­творювати, переробляти твір, якщо це буде здійснено на шкоду репутації цього об'єкта авторського права. Дотри­мання особистих немайнових прав автора після його смерті є обов'язковим для всіх потенційних користувачів. Це пояснюється не тільки тим, що особисті немайнові права не мають строку давності, але й тим, що необхідно зберігати задум і сутність первісного твору. Вважаємо, що це є однією з основних вимог до використання об'єкта авторського права після закінчення встановленого законом строку охорони майнових прав.</p> О. І. Яблокова ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 38 42 10.32837/chern.v0i3.226 ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ КОШТІВ ТА ФІНАНСУВАННЮ ТЕРОРИЗМУ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ ІЗ ВІРТУАЛЬНИМИ АКТИВАМИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/227 <p>Цим науковим дослідженням конкретизовано, що законодавче забезпечення протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму під час здійснення операцій з віртуальними активами становлять норми Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінан­суванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», де визначено поняття «вірту­альний актив» та «постачальник послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів» і надано останнім повноважен­ня суб’єктів первинного фінансового моніторингу під час здійснення операцій з віртуальними активами. Зроблено висновок, що закріплення цих норм відповідає євроінтеграційним зобов’язанням України щодо запровадження механізмів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму з використанням віртуальних активів.</p> <p>У ході дослідження виявлено, що окремі положення чинного законодавства в цій сфері містять недоліки, у зв’яз­ку з чим запропоновано відповідні напрями вдосконалення законодавства. Зокрема, запропоновано уточнити ч. 1 ст. 14 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» шляхом закрі­плення положень, що її дія розповсюджується на операції з віртуальними активами. Також запропоновано уточ­нити п. 51 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону із зазначенням, що постачальники послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів, є суб’єктами підприємницької діяльності.</p> <p>Виявлено, що на рівні acquis communautaire питання протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму під час здійснення операцій з віртуальними активами врегульовано нормами Директиви ЄС 2018/843, яку слід взяти до уваги українським постачальникам послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів, які бажають прова­дити підприємницьку діяльність на території ЄС.</p> О. І. Кулик ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 43 48 10.32837/chern.v0i3.227 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДОМНОЇ ТА ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРАЦІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/228 <p>У статті розглянуто правове регулювання надомної та дистанційної праці за законодавством України з ура­хуванням останніх змін, які відбулися в тому числі у зв’язку з пандемією та введенням в дію нових законів, що запобігають виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19).</p> <p>У Кодексі законів про працю України закріпили окремі визначення дистанційної роботи та надомної роботи, визначили типову форму трудового договору з дистанційними та надомними працівниками, відокремили відмін­ності та деякі гарантії працівникам, які працюють на умовах трудового договору про дистанційну роботу та надо­мну роботу. Тема є досить актуальною, адже за останній час правове регулювання надомної та дистанційної праці набуло нового характеру. Також подібні види зайнятості мають певні переваги як для роботодавців, так і для пра­цівників: скорочення витрат на оренду, обладнання, тощо; збільшення прибутковості; спрощення організації процесу роботи та відпочинку.</p> <p>Довгий час правове регулювання дистанційної та надомної праці деякою мірою ототожнювалося, в законодав­стві не було чіткого розмежування, що призводило до проблем на практиці. Після внесення змін у законодавство відбулися позитивні зрушення. Але, на відміну від інших країн, в Україні дистанційна та надомна робота не вре­гульовувалися нормами права на достатньому рівні досить тривалий час, що суттєво знижувало рівень захисту таких працівників.</p> <p>З огляду на це можемо зазначити, що все ж таки правове регулювання дистанційної та надомної роботи на наці­ональному рівні до кінця не відповідає сучасним потребам регулювання трудових відносин та потребує подальшо­го дослідження.</p> <p>У статті проведено аналіз національного законодавства щодо зазначеного питання, проаналізовано недоліки чинного законодавства у цій сфері, проаналізовано відмінності між дистанційною та надомною роботою, які були нещодавно закріплені у законодавстві, зроблені пропозиції щодо удосконалення національного законодавства. Належне правове регулювання дистанційної та надомної роботи дасть змогу також підвищити рівень зайнятості або зберегти робочі місця на підприємствах в умовах нестабільної економічної ситуації в країні. Все більше пра­цівників в усьому світі, зокрема і в Україні, віддають перевагу саме цим видам зайнятості.</p> М. І. Наньєва ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 49 52 10.32837/chern.v0i3.228 ООН ТА МОП У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ІЗ ВІЛ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/229 <p>У статті досліджено значення актів ООН та МОП у системі міжнародно-правового регулювання соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ. Встановлено, що ВіЛ/СНІД у сучасних умовах визнано пандемією, максималь­но мінімізувати негативні наслідки якої та у глобальній перспективі - подолати яку може ефективна система соціального захисту, яка має ґрунтуватися на міжнародних нормах, які є загальнолюдськими цінностями циві­лізованого світу, що розробляються на основі вивчення, узагальнення та ретельного відбору найбільш цінних і універсальних національних норм, у зіткненні різних інтересів і думок і знаходженні в результаті консенсусу компромісного варіанту.</p> <p>Визначено місце ООН у системі міжнародно-правового регулювання соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, яке випливає з реалізації відповідною міжнародною інституцією проголошених цілей її створення та функці­онування, що полягають у здійсненні міжнародного співробітництва з питань вирішення міжнародних проблем, зокрема соціального та гуманітарного характеру, та заохочення розвитку поваги до прав і основних свобод люди­ни. Проаналізовано зміст ключових міжнародно-правових актів ООН у сфері захисту прав людини та соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, зокрема.</p> <p>Встановлено, що однією з перших міжнародних спеціалізованих інституцій, що здійснює нормотворчу діяль­ність у сфері праці та соціального захисту, була і залишається Міжнародна організація праці, положення актів якої мають надважливе значення для піднесення національної системи соціального захисту взагалі та соціально­го захисту окремих категорій осіб зокрема на більш високий рівень.</p> <p>У статті відзначається, що міжнародно-правові акти ООН та МОП, у яких закріплені міжнародні стандарти соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, умовно можна поділити на загальні, які визначають керівні засади побудови системи соціального захисту усіх без виключення людей, та спеціальні, які з урахуванням наслідків ВІЛ/СНІДу для організму людини та суспільства, стану його поширеності закріплюють особливі типові форми (види) соціального захисту людей, які зазнали несприятливих наслідків відповідного соціального ризику. Біль­шість із загальних та спеціальних міжнародних документів ООН та МОП, що визначають стандарти соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, ратифіковані Україною. Це вказує на те, що держава підтримує ключові напря­ми міжнародної політики щодо забезпечення основних прав людей загалом і людей, які живуть із ВІЛ, зокрема. Крім того, основні положення цих документів стали частиною законодавства України, у тому числі Конституції України.</p> К. В. Тодоріка ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 53 56 10.32837/chern.v0i3.229 ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/230 <p>Статтю присвячено дослідженню публічного адміністрування у сфері наукової діяльності шляхом визначен­ня сутнісно-змістових характеристик поняття, інституційного механізму та інструментів, що застосовано для впорядкування наукової діяльності. Встановлено, що публічне адміністрування у сфері наукової діяльності має стосуватися впорядкування суспільних відносин, яких може бути піддано управлінському впливові та диферен­ційовано (умовно) таким чином: 1) суспільні відносини щодо безпосереднього провадження наукової діяльності;</p> <ul> <li class="show">суспільні відносини щодо створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їхніх результатів для забезпечення розвитку всіх сфер суспільного життя; 3) суспільні відносини щодо створення умов для провадження наукової діяльності.</li> </ul> <p>Встановлено, що незалежно від виду суспільних відносин у сфері наукової діяльності метою публічного адміні­стрування в цій сфері виступатиме їх належне впорядкування у відповідності до існуючої моделі наукової діяль­ності та загальноприйнятих міжнародних стандартів для забезпечення публічного інтересу.</p> <p>Визначено, що інституційний механізм публічного адміністрування у сфері наукової діяльності характери­зується специфікою суб’єктів, яких наділено повноваженнями стосовно: виконавчо-розпорядчої діяльності; надання адміністративних послуг; притягнення до адміністративної відповідальності; забезпечення прав і сво­бод громадян; управління об’єктами державної та комунальної власності, які використовуються для здійснення наукової діяльності. У характеристиці суб’єктів публічного адміністрування у сфері наукової діяльності доціль­но враховувати те, що: а) сферу наукової діяльності впорядковано й уніфіковано на загальнодержавному рівні; б) значну частину повноважень щодо забезпечення наукової діяльності делеговано науковим установам та науко­вим самоврядним організаціям.</p> <p>Виокремлено систему суб’єктів публічного адміністрування у сфері наукової діяльності, до яких віднесено:</p> <ul> <li class="show">органи державної виконавчої влади (наприклад, Кабінет Міністрів України та консультативно-дорадчі орга­ни, яких створено при ньому); 2) суб’єктів делегованих повноважень (наприклад, наукові самоврядні організації та громадські наукові організації); 3) органи місцевого самоврядування; 4) інших суб’єктів, яких не віднесено до органів державної влади.</li> </ul> Т. І. Біоус-Осінь ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 57 60 10.32837/chern.v0i3.230 КЛАСИФІКАЦІЯ ЯК МЕТОД НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/231 <p>Наукове дослідження присвячено методології наукового пізнання адміністративних процедур загалом та кла­сифікації як методу дослідження адміністративних процедур зокрема. Зроблено висновки, що застосування мето­ду класифікації в юридичній науці має свої особливості. За допомогою застосування методу класифікації здійснено ґрунтовне угрупування, відокремлення та функціональна систематизація адміністративних процедур. Проаналі­зовано основні критерії класифікації адміністративних процедур, виокремлено їхні основні види. Охарактери­зовано низку критеріїв до поділу адміністративних процедур, зокрема, щодо змісту виділяють адміністративні правотворчі та адміністративні правозастосовчі процедури залежно від того, яку з форм управлінської діяльно­сті вони опосередковують - адміністративну правотворчість чи правозастосування. Здійснивши аналіз основних форм діяльності суб’єктів публічного адміністрування, можливо дійти висновку, що основними з них є прийнят­тя нормативно-правових та адміністративних актів (адміністративна правотворчість та адміністративне право­застосування). Значні особливості та відмінності порівняно з іншими видами адміністративних процедур мають саме адміністративні правотворчі процедури. Це зумовлено тим, що такі процедури впорядковують підготовку та прийняття суб’єктами публічної адміністрації особливого різновиду правових актів, а саме нормативно-право­вих актів. Установлено, що процедури адміністративної правотворчості у свою чергу можуть бути класифіковані за різними критеріями: залежно від суб’єкта правотворчості, за способом прийняття нормативно-правових актів, за їхніми формами. Адміністративні правозастосовні процедури спрямовані на застосування суб’єктами публіч­ної адміністрації правових норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних юридичних фактів та виражаються у виданні правових актів індивідуальної дії - адміністративних актів. Ця група адміністративних процедур пов’я­зана з вирішенням адміністративних справ шляхом визначення міри можливої або необхідної поведінки приват­ної особи в одиничній ситуації. Адміністративні правозастосовні процедури представлені в діяльності суб’єктів публічної адміністрації великою кількістю процедур, які за своїм змістом є неоднорідними та потребують у свою чергу класифікації за додатковими критеріями.</p> О. В. Большакова О. В. Закаленко ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 61 66 10.32837/chern.v0i3.231 ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ СУДДІ ДО ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/232 <p>У статті визначено підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, здійснено їх науковий ана­ліз, оцінку та визначено об’єктивність її врахування з огляду на результати практики діяльності ВРП.</p> <p>З’ясовано, що підставами притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може бути застосування чи незастосування ним тієї чи іншої норми права, згода або незгода із судовим рішенням скаржника або інше розуміння останнім норми матеріального чи процесуального права, ніж її розуміння судом, оскільки, здійснюю­чи правосуддя, суддя є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України) і розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.</p> <p>Встановлено, що у разі аналізу підстав для здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді та засто­сування дисциплінарного стягнення ВРП має враховувати: суттєвість порушення, його сумісність з подальшим перебуванням особи на посаді судді, наявність та підтвердженість доказів, їх безспірність, об’єктивність у аналізі всіх обставин справи, відповідність дисциплінарного стягнення сутності та характеру порушення, особливо це важливо у разі застосування такого стягнення, як подання про звільнення судді з посади, хоча підстави для його застосування конкретизовані п. 8 ст. 109 Закону, однак вони мають оціночний характер, що іноді може призво­дити до застосування такого стягнення до «неугодного судді» за наявності конфлікту інтересів у самому суді або за участю посадових осіб органів, які взаємодіють із судами (прокуратури, поліції та ін.), або посадових осіб орга­нів, які тим чи іншим чином контролюють діяльність судді (судів), - ВРП, РСУ, ВККСУ.</p> Р. А. Бондарчук ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 67 71 10.32837/chern.v0i3.232 СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/233 <p>У статті визначено, що уряди всього світу використовують цифрові технології для інноваційного перетворен­ня способу своєї діяльності, обміну інформацією, прийняття рішень та надання послуг, а також для залучення та співпраці з людьми для вирішення політичних завдань, що становлять суспільний інтерес. Однак у багатьох країнах все ще бракує можливостей ефективно використовувати цифрові технології для надання доступних, надійних, швидких, персоналізованих, безпечних та інклюзивних послуг та розширення прав і можливостей людей за допомогою відкритих механізмів участі.</p> <p>Розвиток електронного уряду є першочерговим пріоритетом у політичних програмах, але увага була зосере­джена насамперед на цифровій трансформації уряду на національному рівні. Місцева електронна влада також заслуговує на увагу, оскільки міські та муніципальні адміністрації мають більш безпосередню взаємодію з жите­лями та відповідають за вирішення проблем, що впливають на повсякденне життя людей. Застосування платформ електронної участі продовжує поширюватися в більшості країн, існує тенденція до створення багатофункціональ­них платформ участі, таких як форуми щодо роздумів, консультації та/або електронні петиції щодо нової полі­тики, опитування громадської думки, система скарг, повідомлення про корупцію та генерація ідей та інновацій.</p> <p>У багатьох випадках використання електронної участі залишається низьким. Окрім причин, пов’язаних із доступом до технологій та цифровими навичками, відсутність розуміння мотивацій для участі в Інтернеті та неба­жання державних установ ділитися питаннями встановлення порядку денного і повноважень щодо прийняття рішень, схоже, відіграє важливу роль щодо обмеженого прогресу серед багатьох інших факторів.</p> <p>Під час здійснення електронного урядування важливо дотримуватись загально прийнятих засад та ідей публіч­ного адміністрування, але при цьому адаптувати їх під новітні реалії. Важливо забезпечити ефективне та якісне виконання суб’єктами публічного адміністрування покладених на них завдань, упровадження інформаційно-ко­мунікаційних технологій, що має базуватися на чіткій методиці впровадження елементів електронного уряду, крім того, має відбуватись постійне формування спільного інформаційного простору та захищеної інфраструкту­ри органів виконавчої влади тощо.</p> А. І. Гнатовська ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 72 78 10.32837/chern.v0i3.233 ЩОДО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/235 <p>У статті автор зазначає, що триваюча в Україні адміністративна реформа звертає увагу на все нові правотворчі та правозастосовні виклики, котрі привертають увагу правників та науковців. Широкий спектр невизначених питань гальмує ефективність реформи, сприяє недосконалості забезпечення прав та свобод громадян. Одним із ключових аспектів, на котрому акцентується увага, є понятійний апарат, котрий повинен визначати зміст окре­мих адміністративно-правових інститутів, їх дієвість, вектор розвитку тощо. Гносеологічний та правовий зміст поняття безпеки територіальної громади є одним із них.</p> <p>Проаналізовано ступінь дослідження питання територіальної організації влади, формування ефективного міс­цевого самоврядування та статусу територіальних громад в Україні в роботах таких вітчизняних учених: М. Бай- муратова, О. Батанова, І. Дробота, В. Кампо, А. Коваленка, В. Куйбіди, В. Мамонової, О. Мороза, М. Орзіха, М. Пухтинського, О. Сушинського та зроблено висновок, що в адміністративно-правовій науковій літературі бра­кує теоретичних розробок тлумачення питання безпеки територіальної громади, що у свою чергу є передумовою створення прогалин у правозастосовній практиці та неефективному забезпеченні конституційних прав і свобод громадян.</p> <p>У статті досліджено зміст поняття безпеки територіальної громади через призму ключових понять його фор­мування - поняття безпеки та поняття територіальної громади. Надано авторське визначення поняття безпеки як філософсько-правового явища, а також поняття територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування з особливими ознаками, функціями та метою утворення. На основі аналізу нормативних доку­ментів, міжнародних стандартів та наукових досліджень вітчизняних науковців визначено зміст цих понять, а також надано авторське бачення спеціального поняття «безпека територіальної громади». Сформовано висно­вок, що дана проблема потребує ґрунтовного подальшого вивчення з формуванням комплексного правового та тео­ретичного підґрунтя для її врегулювання.</p> О. А. Гуцуляк ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 79 84 10.32837/chern.v0i3.235 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/236 <p>Реформування фінансової системи та економіки в Україні дали поштовх створенню нового підходу до правово­го регулювання фінансових відносин, загалом у бюджетній сфері. У сучасних умовах сфера бюджетних правовід­носин є основною з найбільш значимих серед сфер економічної діяльності.</p> <p>Чітко налагоджений механізм функціонування бюджетної системи є одним із головних критеріїв будь-якої правової демократичної держави, в тому числі й сучасної України. Будь-який збій або порушення може призве­сти до неможливості централізувати кошти, а отже, і спричинити збій у здійсненні єдиної фінансової політики на території всієї країни.</p> <p>З метою ефективного вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань законодавство про фінан­сову відповідальність потребує не лише вдосконалення чи уточнення окремих норм, а й розроблення нових кон­цептуальних підходів.</p> <p>Ще багато питань у сфері бюджетних правовідносин і такої відповідальності не були досліджені науковцями та не знайшли свого закріплення в чинному законодавстві, адже дослідження проблем адміністративно-правових та фінансово-правових аспектів відповідальності за правопорушення у бюджетній сфері в Україні знаходиться на початковому етапі.</p> <p>Ключовим моментом з подолання кризових явищ в економіці держави є формування правового поля в питан­нях дотримання учасниками бюджетного процесу відповідного законодавства та в подальшому притягнення їх у разі порушення до відповідальності. Актуальності набувають питання у сфері бюджетного права щодо контролю і відповідальності. Стан законності в бюджетній системі держави напряму залежить від законності формування, розподілу і використання бюджетних коштів.</p> <p>Завдяки існуванню інституту юридичної відповідальності (незалежно від різновиду сфери) забезпечується стабільність у державі, дотримуються гарантії, права та свободи людини і громадянина, охорона суспільства від протиправних посягань тощо. У практичній та теоретичній діяльності зазвичай виділяються такі види юридич­ної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, господарсько-правова, матеріальна, дис­циплінарна, але останнім часом у різних самостійних та комплексних галузях права науковці почали виділяти і фінансово-правову відповідальність.</p> В. В. Козін ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 85 89 10.32837/chern.v0i3.236 ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО РЕАГУВАННЯ НА ПАНДЕМІЧНУ КРИЗУ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/237 <p>Світовий досвід боротьби з COVID-19 протягом короткого терміну спричинив значний тиск на уряди багатьох країн для негайного вирішення широкого кола складних політичних, економічних та управлінських питань, що стосуються як державного, так і приватного сектору. Прагнучи бути гнучкими та адекватно реагувати на ситуа­цію, уряди сприяли оперативному стратегічному осмисленню ситуації та пошуку ефективних рішень у країнах, де вони працюють. Щоб швидко створити потенціал для вирішення нових викликів та запобігти виникненню таких ситуацій у майбутньому, вони розглядають шляхи підвищення ефективності та результативності держав­ного сектору.</p> <p>Основні питання полягають у тому, щоб уникнути необдуманого витрачання грошей платників податків, забезпечити найбільш ефективне використання ресурсів та відновити довіру громадян шляхом підвищення про­зорості прийняття та реалізації рішень. Як наслідок, уряди також стикаються з проблемою знаходження нових шляхів для збільшення відкритої участі та залучення громадян до державного управління.</p> <p>З цієї точки зору різні підходи урядів до реагування на пандемічну кризу демонструють деякі загальні тен­денції. Багато країн уже досить тривалий час як включили електронний уряд у свої пакети реагування на кризу. Загалом, ці країни сьогодні займаються: підвищенням ефективності та скороченням витрат у державному секто­рі; здійсненням стратегічних інвестицій у нові та інноваційні ключові сфери електронного уряду; збільшенням державних витрат на електронне урядування; відновленням довіри до громадян; підвищенням якості державних послуг; перетворенням державного сектору за допомогою електронного уряду як ключового важеля; стимулюван­ням розвитку іТ-сфери в країні.</p> <p>Перед країною постають питання: яку роль відіграло електронне урядування у відповіді уряду на кризу?; як уряди використовують електронне урядування для досягнення прямих або опосередкованих впливів на еконо­мічне відновлення?; як електронний уряд розглядається як інструмент стратегічного реагування у відновлення економіки? Всі ці питання потребують критичного осмислення.</p> <p>Незважаючи на те, що не всі країни офіційно включили електронне урядування у відповідь на пандемію, біль­шість із них повідомили про незначні зміни, якщо такі є, в темпі впровадження електронного уряду з певним коригуванням пріоритетів. Це є важливою ознакою політичної прихильності в кризовий час та свідченням усві­домленої важливості інструментальної цінності електронних урядів як ключового інструменту політики для під­вищення ефективності державного сектору.</p> П. П. Латковський ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 90 94 10.32837/chern.v0i3.237 СУЧАСНИЙ СТАН ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ В УКРАЇНІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/238 <p>Стаття присвячена розкриттю та аналізу особливостей нормативно-правового регулювання взаємодії держави та громадськості у сучасній Україні. Підкреслено, що важливість та значущість наведеного інституту суспіль­но-політичного життя України зумовлює необхідність його функціонування в межах правового поля, створення системи якісного та прогресивного законодавства, яке би забезпечувало основні гарантії розвитку такого інститу­ту, а також захисту прав і інтересів кожної із сторін, визначало основні засади та правові вимоги до формування взаємодії держави та громадськості.</p> <p>Зауважено, що вперше на законодавчому рівні відбулося застосування терміна «взаємодія громадських об'єд­нань та органів державної влади», сформовано та закріплено окремі її форми - проведення консультацій, утво­рення спільних дорадчих чи консультаційних органів, розроблення проектів нормативно-правових актів. Слід відзначити прогресивність таких норм, адже саме вони можуть започаткувати подальші орієнтири та напрями для розвитку правового регулювання, його спеціалізації, закріплення нових форм взаємодії держави та громад­ськості, деталізації процедур уже наведених форм взаємодії, правового статусу їх сторін. Проте зауважуємо, що наведені засади взаємодії громадських об'єднань та держави не є вичерпними та не урегульовують усіх необхідних аспектів досліджуваної взаємодії. Надалі проаналізовано положення ключових законодавчих актів, якими нині врегульовано питання окресленої взаємодії. Зауважено, що важливу роль у правовому регулюванні досліджуваної взаємодії відіграють підзаконні нормативно-правові акти, які визначають зміст ключових понять, закріплюють окремі процедури та правові вимоги до такої взаємодії. На основі дослідженого здійснено висновок про стан право­вого регулювання взаємодії держави та громадськості у сучасній Україні, відзначено його позитивні та негативні риси. Серед позитивних рис зауважено про увагу законодавців до окресленого питання, а серед основних негатив­них - про брак системності правового регулювання. Автор вказує, що у сучасній нормотворчій роботі відбувається обов'язкове закріплення положень щодо взаємодії держави та громадськості у різних нормативних актах.</p> А. П. Миколаєць ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 95 99 10.32837/chern.v0i3.238 ФОРМУВАННЯ СПИСКУ ПРИСЯЖНИХ ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПРОЦЕДУРА http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/239 <p>У статті досліджено зміст адміністративно-правової процедури формування списку присяжних, висвітлено основні концепції адміністративно-правової процедури, проведено розмежування категорій формування списку присяжних та суду присяжних; з’ясовано правові засади, що визначають структуру цих процедур за чинним зако­нодавством, іноземним досвідом та у проєктах законів.</p> <p>Встановлено, що процедура формування суду присяжних - це нормативно визначена процесуальна діяльність суду та учасників судового процесу, спрямована на виявлення обставин, що виключають участь присяжного із затвердженого відповідними місцевими радами списку, у розгляді конкретної справи та включення його до скла­ду суду присяжних, зафіксованого у протоколі судового засідання.</p> <p>У результаті проведеного дослідження виокремлено ознаки адміністративної процедури формування списку присяжних: за змістом це послідовно здійснювана діяльність органів публічної адміністрації, розгляд та вирішен­ня індивідуальних адміністративних справ, не пов’язаний з розглядом суперечок або застосуванням заходів при­мусу, тобто має безспірний характер; в її процесі реалізується публічний інтерес щодо забезпечення участі народу у здійсненні правосуддя через присяжних, тобто має публічний характер; визначений адміністративно-право­вими нормами; метою є формування списку присяжних, індивідуальний характер, оскільки рішення внесення особи до списку присяжних стосується конкретної особи; має етапний характер; внесення даних осіб, що відпові­дають вимогам, до списку присяжних та затверджується місцевими чи обласними радами; реалізуються в межах адміністративно-правових відносин, що виникають між органами публічної адміністрації, - органами місцево­го самоврядування, територіальними управліннями Державної судової адміністрації України та громадянами. Запропоновано поняття «процедура формування списку присяжних».</p> В. М. Онуфрієв ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 100 104 10.32837/chern.v0i3.239 НАПРЯМИ ВЗАЄМОДІЇ ВИКОНАВЦЯ З БАНКАМИ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОЦЕСІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/240 <p>У статті проаналізовано основні напрями взаємодії виконавця з банками у процесі примусового виконання рішень. Артикульовано існування договірного напряму взаємодії виконавця з банками у процесі примусового виконання рішень. Цей напрям взаємодії лежить у матеріальній площині. Прикладом цього напряму взаємодії є здійснення банками зберігання виявлених під час опису цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому й окремих частин таких виробів, на які накладено арешт. Наступний напрям взаємодії, про який йдеться у науковій стат­ті, між виконавцем та банками під час виконавчого процесу - це інформаційна взаємодія. Цей напрям взаємодії лежить у процесуальній площині, і полягає він в отриманні виконавцем інформації, необхідної йому для приму­сового виконання рішення, яка може згідно із законом бути надана виконавцю банком. У статті узагальнено, що такі напрями взаємодії виконавця з банками, як виконання постанов виконавця про арешт коштів, що зберіга­ються на рахунках клієнта, та банківських металів, а також виконання банками платіжних вимог, оформлених та поданих у банки виконавцем, можна визначити як виконавчу взаємодію, що лежить у процесуальній площині. Таким чином, зі сторони банку безпосередньо виконується владне розпорядження виконавця щодо зупинення вільного обороту коштів на рахунках клієнта банку, банківських металів, що належать клієнту банку, чи щодо списання без акцепту клієнта банку коштів із рахунків клієнта банку. У статті резюмовано, що площина взає­модії «виконавець - банки»: 1) процесуальна (інформаційна та виконавча взаємодія), 2) матеріальна (договірна взаємодія); для неї характерні відносини «по горизонталі», оскільки відсутнє підпорядкування вказаних суб’єк­тів, а основний об’єкт таких відносин - примусове виконання рішення, чому і сприяє банк, надаючи виконав­цю інформацію чи виконуючи його постанову. Ця стаття буде становити інтерес як для юристів-науковців, так і для юристів-практиків.</p> Н. А. Сергієнко ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 105 107 10.32837/chern.v0i3.240 МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/241 <p>У статті розглянуто та проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо реалізації права пацієнтів на охорону здоров’я. Зокрема, висвітлено те, що основними складовими частинами реалізації права на охорону здоров’я, які визначають рівень якості та доступності медичної допомоги та базис функціонування системи охорони здо­ров’я, є такі критерії, як: доступність до медичної допомоги, ставлення до пацієнтів, адміністративна ефектив­ність державних та приватних медичних закладів, результативність охорони здоров’я та його фінансування. У статті охарактеризовано досвід функціонування систем охорони здоров’я та наведено характеристику систем медичного страхування у різних зарубіжних країнах залежно від форми їх фінансування. На основі порівнянь доведено, що на практиці не існує єдиної правильної, універсальної моделі фінансового забезпечення системи охо­рони здоров’я. Зарубіжний досвід функціонування охорони здоров’я продемонстрував, що механізм фінансуван­ня охорони здоров’я може бути успішно вдосконалений у межах як бюджетного фінансування, так і соціального медичного страхування. Зроблено висновок, що у зв’язку з реформуванням української національної системи охорони здоров’я необхідно розробити та запровадити свою національну програму медичного страхування. Необ­хідно детально дослідити важливі моменти політики охорони здоров’я та сконцентрувати зусилля на вирішенні центральних проблем охорони здоров’я. До таких проблем можна віднести: 1) відсутність доступної, своєчасної та якісної медичної допомоги; 2) відсутність високої ефективності охорони здоров’я; 3) необхідність у поліпшені стандартів якості послуг. Введення обов’язкового медичного полісу в Україні позитивно вплине на покращення якості надання медичних послуг, вдосконалення управління всією системою та її фінансування, але ці нововве­дення неохоче будуть сприйняті та виконуватися громадянами України.</p> А. М. Федчун ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 108 112 10.32837/chern.v0i3.241 КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/242 <p>Статтю присвячено одному з видів кримінологічного забезпечення Операції Об’єднаних Сил (ООС) - організа­ційному забезпеченню.</p> <p>Наявність збройного конфлікту на сході України само по собі є злочинним посяганням на основи національної безпеки України, що дестабілізує економічну, соціальну, політичну, безпекову, культурну сфери, а також інфор­маційне поле по всій країні.</p> <p>Як свідчить практика, стан збройного конфлікту породжує, провокує і сприяє вчиненню кримінальних право­порушень, таким чином безпека особи, суспільства і держави також залежать від можливості інститутів держав­ної влади захищати їх від злочинних посягань.</p> <p>Від організаційного забезпечення ООС у рамках протидії злочинності залежить реалізація завдань, що стоять перед державою щодо забезпечення прав і свобод людини.</p> <p>У статті розглянуто складові елементи організаційного забезпечення ООС, узгодженість між якими і є запору­кою своєчасного й ефективного виконання зазначеного виду діяльності. До складових елементів організаційного забезпечення ООС запропоновано віднести суб’єктний склад, об’єкт, мету, а також принципи, методи і форми.</p> <p>Організаційне забезпечення ООС доволі полісуб’єктно і відбувається за вертикальними й горизонтальними зв’язками. Суб’єктний склад визначений Законом України «Про особливості державної політики щодо забез­печення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».</p> <p>Об’єктом організаційного забезпечення ООС являється діяльність відповідних суб’єктів, що спрямована на протидію злочинності та пов’язана з розподілом матеріальних, кадрових, інформаційних та інших ресурсів.</p> <p>Цілі ООС, що визначені чинним законодавством, можуть бути досягнуті в разі виконання цілей організацій­ного забезпечення, таких як визначення ефективного складу суб’єктів, діяльністю яких передбачена протидія злочинності (динамічність суб’єктного складу); комплексність і системність діяльності; визначення і наділення суб’єктів відповідними компетенціями; визначення форм і методів спільної діяльності суб’єктів тощо.</p> <p>Найбільш суттєвими принципами, які є основоположними в організаційному забезпеченні Операції Об’єдна­них Сил, є принципи законності, гуманізму, системності, плановості.</p> <p>Увагу в статті приділено методам організаційного забезпечення ООС у здійсненні кримінологічної діяльності, що поділяються за способами управлінського впливу - прямими і непрямими.</p> Б. Г. Луценко ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 113 117 10.32837/chern.v0i3.242 КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОГРОЗУ АБО НАСИЛЬСТВО ЩОДО СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЧИ ГРОМАДЯНИНА, ЯКИЙ ВИКОНУЄ ГРОМАДСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК, ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/243 <p>Порівняльно-правове дослідження законодавства зарубіжних держав про кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, дало мож­ливість з’ясувати позитивні аспекти щодо визначення: об’єктів посягання; форм проявів об’єктивної сторони, її факультативних ознак; суб’єкта кримінального правопорушення та його ознак; форми вини та її ознак.</p> <p>Родовим об’єктом погрози або насильства щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, є державна влада (порядок здійснення державної влади), а видовим об’єктом - порядок управління (порядок державного управління). Потерпілим може бути посадова особа, представник влади, їхні родичі. Об’єк­тивна сторона досліджуваного кримінального правопорушення проявляється у таких формах, як: заподіяння тілесних ушкоджень, застосування насильства або напад із застосуванням насильства; погроза застосування насильства, застосування насильства або заподіяння тілесних ушкоджень; погроза застосування насильства чи знищення або пошкодження майна, застосування насильства або заподіяння тілесних ушкоджень; шантаж або погроза застосування насильства, застосування насильства або заподіяння тілесних ушкоджень; психічний тиск, застосування насильства або заподіяння тілесних ушкоджень.</p> <p>Суб’єкт зазначеного кримінального правопорушення загальний. Вчинення погрози або насильство щодо служ­бової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, службовою особою є кваліфікуючою ознакою. Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі умислу (як прямого, так і непрямого). Мотивом вчинен­ня досліджуваного кримінального правопорушення є невдоволення діяльністю представника влади (державного службовця), а метою - перешкоджання здійсненню законної діяльності такими особами або змінення характеру такої діяльності (вчинення чи не вчинення певних дій).</p> <p>Зазначені результати використані під час формулювання пропозицій щодо вдосконалення ст. 350 КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок.</p> О. В. Пономаренко ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 118 122 10.32837/chern.v0i3.243 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ НАУКОВОЇ РОЗРОБЛЕНОСТІ ПИТАНЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УМИСНЕ ПОШКОДЖЕННЯ АБО РУЙНУВАННЯ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/244 <p>Проаналізовано стан наукового розроблення кримінальної відповідальності за умисне пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі. Увагу акцентовано на наукових працях, які мають вагоме значення для дослідження окресленої тематики. З метою ґрунтовного вивчення предмета дослідження описані деякі їх аспекти.</p> <p>Констатовано, що стан наукового опрацювання досліджуваного кримінально-правового питання не повною мірою відповідає потребам правозастосування через недостатню аргументованість деяких пропозицій щодо їх розв’язання або багатоманітність підходів до розуміння певних категорій.</p> <p>Попри наявність значної кількості наукових досліджень з окресленої проблематики, однозначно не визна­чено зміст об’єктів кримінального правопорушення, передбаченого ст. 360 КК України; не розкрито усіх форм прояву об’єктивної сторони умисного пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі; не окреслено коло суспільно небезпечних наслідків цього діяння; недостатньо обґрунтовано позиції щодо віку кримінальної відповідальності за посягання на об’єкти телекомунікацій; не охарактеризовано кваліфікуючі ознаки та не дослі­джено особливості кваліфікації зазначеного кримінального правопорушення; не вивчено питання щодо видів та розмірів покарань за умисне пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі.</p> <p>Обґрунтовано, що вивчення сутності та меж наукових розробок кримінальної відповідальності за умис­не пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі, правильне формулювання завдань дослідження та наявність об’єктивного бачення аналізованих питань, а також їх взаємозв’язок із положеннями вчених із суміжних галузей права є теоретичними передумовами предмета дослідження.</p> <p>Перспективними напрямами дослідження кримінальної відповідальності за умисне пошкодження або руй­нування телекомунікаційної мережі є окреслення змісту об’єктів досліджуваного кримінального правопорушен­ня; висвітлення доктринальних положень щодо проявів його об’єктивної сторони; вивчення суб’єктивних ознак досліджуваного складу кримінального правопорушення; виокремлення та розгляд особливостей кваліфікації зазначеного суспільно небезпечного діяння; визначення видів і розмірів покарань за це кримінальне правопору­шення.</p> О. О. Юріков ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 123 127 10.32837/chern.v0i3.244 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ПОТЕРПІЛОГО ВІД НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/245 <p>У дослідженні розглянуто процесуальний статус потерпілого від насильницького злочину. Автор робить висновок про те, що правовий статус та процесуальний статус потерпілого від насильницького злочину - це тотож­ні поняття. Під процесуальним статусом потерпілого від насильницьких злочинів пропонується розуміти юри­дично закріплене становище особи, якій шляхом застосування фізичного чи психологічного насильства заподіяно смерть, тілесні ушкодження чи психічна шкода, що виражається через сукупність прав та обов’язків, які визначе­ні та гарантовані Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України, кримінальним процесуальним законодавством та іншими нормативно-правовими актами.</p> <p>У статті зазначено, що процесуальний статус потерпілого від насильницького злочину, окрім Кримінально­го процесуального кодексу України, врегульовано низкою інших нормативно-правових актів, а саме Цивільним кодексом України, Законом України «Про боротьбу з тероризмом», Законом України «Про запобігання та проти­дію домашньому насильству», Законом України «Про протидію торгівлі людьми» тощо.</p> <p>З метою вдосконалення процесуального статусу потерпілого від насильницького злочину пропонується закрі­пити положення про те, що потерпілому за поданим належним чином обґрунтованим клопотанням суд виносить ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів. Це положення дасть змогу потерпілому (чи його представнику) здійснювати низку процесуальних дій, звертатись до суду з відповідними клопотаннями та ефек­тивно здійснювати захист своїх прав та законних інтересів. Окрім цього, надається пропозиція визначити можли­вість набуття правового статусу потерпілого близькими родичами та членами сім’ї постраждалої особи, а також надання статусу потерпілого особі за рішенням суду навіть за відсутності згоди такої особи на отримання статусу.</p> <p>З метою удосконалення процедури інформування потерпілого від насильницького злочину про його права та обов’язки пропонується запровадити процедуру первинного інформування про права під час першого контакту особи з поліцейським.</p> <p>Реалізація зазначених пропозицій дасть змогу захистити права потерпілих від насильницьких злочинів та удо­сконалити їх процесуальний статус.</p> С. С. Шум ##submission.copyrightStatement## 2021-09-07 2021-09-07 3 128 132 10.32837/chern.v0i3.245 ПСИХОЛОГІЧНИЙ СКЛАДНИК КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СУДОВІЙ ГІЛЦІ ВЛАДИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/247 <p>У статті визначено, що проблематика щодо корупції як соціального явища знайшла своє відображення в пра­цях багатьох учених і практиків та на відміну від інших понять отримала законодавче закріплення в Законі Україні «Про запобігання корупції». Встановлено, що протягом тривалого часу Україна посідає останні сходинки в рейтингу Індексу сприйняття корупції, а її небезпека для всього суспільства та держави загалом зумовила жва­вий інтерес із боку вчених до причин виникнення цього явища, його існування та поширення в Україні.</p> <p>Досліджено перелік факторів, що сприяють розвитку та поширенню корупції. Встановлено його невичерпний характер та доцільність об’єднання факторів у певні групи. Обґрунтовано, що психологічна група відіграє ключо­ву роль під час прийняття рішення особою щодо вчинення або невчинення корупційного правопорушення.</p> <p>Доведено, що на сучасному етапі ключову роль під час прийняття рішення щодо вчинення корупційного пра­вопорушення відіграє почуття безкарності, що зумовлюється слабкістю принципу невідворотності покарання, передбаченого ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України.</p> <p>Визначено, що керівництво країни приділяє велику увагу реформуванню законодавства в частині криміналь­ної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень та створенню нових антикорупційних органів. Обґрунтовано, що в сучасних умовах, які існують у суспільстві, вказані дії не матимуть належної ефективнос­ті. Крім того, проведення лекцій, круглих столів та форумів щодо необхідності дотримання етичних та інших стандартів у професійній діяльності не матиме належного впливу на вже сформовану особистість судді або особи, яка бажає обіймати посаду в судовій гілці влади.</p> <p>Доведено, що формування особистості та її правове виховання має відбуватися задовго до того, як особа при­ймає рішення про вибір або зміну професії. Таким чином, повага до принципу верховенства права, законності, рівності громадян перед законом та судом має формуватися під час розвитку та становлення особистості, а наяв­ність міцної системи антикорупційних органів та досконалого антикорупційного законодавства лише сприятиме попередженню вчинення корупційних правопорушень.</p> М. О. Деменчук ##submission.copyrightStatement## 2021-09-08 2021-09-08 3 133 135 10.32837/chern.v0i3.247 УТВОРЕННЯ ВИЩОГО СУДУ З ПИТАНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/248 <p>Стаття присвячена дослідженню актуальних питань утворення, правового статусу та діяльності Вищого спеці­алізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні. Адже створення Вищого суду з питань інтелекту­альної власності слід розглядати не тільки як невід’ємну і важливу складову частину сучасної судової реформи, а й як визначальний крок на шляху до вдосконалення функціонування судової системи загалом і системи захи­сту прав інтелектуальної власності. Здійснено аналіз Закону України «Про судоустрій та статус суддів», наукові думки щодо перспективи утворення та діяльності суду. Проаналізовано зарубіжний досвід щодо функціонуван­ня подібних судів, які здійснюють розгляд спорів у сфері інтелектуальної власності у Федеративній республіці Німеччина, Франції, Швейцарії, розглянуто процедуру судового захисту спорів у сфері інтелектуальної власності та вимоги до суддів у цих державах. Висвітлено процес добору суддів до складу Вищого суду з питань інтелекту­альної власності в Україні та сформовано пропозиції щодо удосконалення вимог на посаду судді цього суду. Від­значено, що аналіз судової статистики й вивчення судової практики з вирішення спорів про захист прав на об’єк­ти інтелектуальної власності, розглянутих господарськими судами України, свідчить, що їх кількість порівняно з іншими категоріями підвідомчих господарським судам спорів є незначною, однак самі справи - складними й об'ємними. Аналізуючи норми кодексів щодо визначеної юрисдикції, зроблено висновок про їх неврегульова- ність, що буде перешкоджати належному забезпеченню принципу доступності до суду.</p> Ю. О. Рємєскова Ю. С. Цапун ##submission.copyrightStatement## 2021-09-08 2021-09-08 3 136 142 10.32837/chern.v0i3.248 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ ЕКОНОМІКИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/249 <p>Статтю присвячено висвітленню міжнародно-правових засад розвитку цифрової економіки. Визначено сут­ність та поняття цифрової економіки, з’ясовано значення, в якому це поняття вживається в правових актах Європейського Союзу та інших міжнародно-правових актах. Аргументовано, що згідно з положеннями міжна­родно-правових актів формування та розвиток цифрової економіки мають призвести до оформлення принципово нового виду економічних відносин. Доведено, що згідно з міжнародно-правовою доктриною цифрова економіка не обмежується впровадженням інформаційно-телекомунікаційних технологій у сферу економіки, а включає також застосування інструментів, заснованих на цифрових технологіях та спрямованих на раціоналізацію вироб­ництва та споживання, забезпечення екологічної безпеки тощо, тобто формування економіки соціально орієнто­ваного типу.</p> <p>Автором обґрунтовано, що на початковому етапі формування інформаційного суспільства відбувалось закла­дення основ цифрової економіки. Доведено, що передумовою утворення цифрової економіки стала інформатиза­ція різних сфер суспільних відносин, включаючи економічні.</p> <p>Аргументовано, що на сучасному етапі розвиток цифрової економіки зумовлений появою нових форм цифро- візації, які потребують правового регулювання, зокрема таких як Інтернет речей, робототехніка, цифрові активи, блокчейн та ін. Доведено, що на стан розвитку та активізацію процесів розвитку цифрової економіки значний вплив мала світова пандемія COVID-19.</p> <p>Автором установлено, що міжнародно-правові засади розвитку цифрової економіки ґрунтуються на головних чотирьох пластах: цифровізація економіки має відбуватися з урахуванням демократичних принципів суспіль­ства, поваги до прав та інтересів людини; безпека обігу даних та їх захист в інформаційно-телекомунікаційних системах; використання цифрової економіки передусім для досягнення соціальних цілей - підвищення безпеки та ефективності виробництва, забезпечення екологічної безпеки тощо; державна підтримка підприємств та інших суб’єктів господарювання, що використовують у своїй діяльності цифрові технології.</p> Я. М. Костюченко ##submission.copyrightStatement## 2021-09-08 2021-09-08 3 142 154 10.32837/chern.v0i3.249