Знання європейського права http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern <p>Збірник містить наукові статті з актуальних проблем теорії та історії <br>держави і права, філософії права; конституційного та муніципального права; <br>адміністративного, фінансового, податкового права; цивільного та <br>господарського права і процесу; трудового права, права соціального <br>забезпечення; аграрного, земельного, екологічного, природоресурсного права; <br>кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права; <br>кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності; <br>міжнародного права. <br>Розрахований на викладачів, науковців, практикуючих юристів, <br>працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, студентів <br>та аспірантів юридичних та інших навчальних закладів, а також усіх, хто <br>цікавиться сучасними проблемами права.</p> Національний університет "Одеська юридична академія" uk-UA Знання європейського права 2707-7527 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/305 <p><span class="fontstyle0">У статті йдеться про різноманітні підходи щодо сутності та особливостей поняття права людини, які висвітлюються в історико-правових та юридичних джерелах. Розкрили, що права людини – одне із найбільш уживаних<br>понять у сучасному правознавстві, навколо якого і в наш час відбуваються гострі дискусії серед учених. Також<br>інтерес до концепцій прав людини легко пояснити з урахуванням соціально-економічної перебудови, що відбувається в Україні. Показали, що в добре упорядкованому суспільстві народ неодмінно користався з того, що його<br>еліта брала на себе певні політичні зобов’язання. Проте у нього не було жодних природних чи людських прав, які<br>він міг би протиставляти несправедливому керівництву. Століттями проходив процес поступового визнання індивідуальної свободи та обмеження влади уряду. Можемо констатувати, що, права і свободи в тому вигляді, якому<br>вони представлені на сучасному етапі, виникли не відразу, а пройшли досить тривалий шлях історичного розвитку. Процес становлення розглянутих категорій прийнято систематизувати за різними критеріями. Такими,<br>зокрема, є: час виникнення тих чи інших прав і свобод, їх призначення, приналежність людини до цієї держави.<br>Вказані критерії органічно взаємопов’язані між собою, а тому їх аналіз доцільно проводити у комплексі.<br>Виявили значення системи органів державної влади в сфері забезпечення прав людини. Показали, що кожне<br>суспільство мало свої уявлення про справедливість, гідність і повагу. І майже в кожній давній спільноті людей<br>існувала точка зору, що її провідники повинні правити мудро та керуватися при цьому інтересами загального добробуту. Виявили, що права людини - це істотні, невідчужувані права, які належать їй від народження.<br>І вони можуть існувати незалежно від того, визнає їх держава чи ні, закріплює їх на законодавчому рівні або ні,<br>а також незалежно від зв’язку їх носія з тією чи іншою державою. До невідчужуваних прав відносяться право<br>на життя, безпеку, власність, особисту недоторканість та інші. Як свідчить світова практика, у світі багато людей<br>не мають статусу громадянина (особи без громадянства - апатриди), а це значить, що вони володіють правами<br>людини, але не мають прав громадянина. Розкрили роль судових та правоохоронних органів у механізмі захисту<br>прав людини і громадянина в демократичному суспільстві.<br></span></p> Н. В. Атаманова Я. О. Тицька ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 3 6 10.32837/chern.v0i1.305 ВІЙНА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ В ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЯХ ФРЕНСІСА БЕКОНА http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/306 <p>У статті аналізується проблема війни, як соціально-політичного явища, її сутності та соціальних наслідків.</p> <p>Вказується, що Ф. Бекон жив в епоху, коли в європейському континенті постійно виникали конфлікти, які вирішувались в основному не мирними переговорами, а війною. Ф. Бекона, як філософа і політичного діяча, ця проблема надзвичайно хвилювала. Теоретичні ідеї Ф. Бекона, перш за все, були спрямовані на вплив щодо політики короля і парламенту та підготовки держави, її збройних сил і народу захищати інтереси та суверенітет Англії.</p> <p>У статті акцентується увага на те, що філософ поділяв війни на справедливі і не справедливі. Ф. Бекон був переконаний в тому, що війна яка ведеться проти деспотизму і тиранії є законною і справедливою. Вона піднімає дух і сили народу і армії. Така війна як правило є переможною.</p> <p>У статті наголошується, що успіхи у війні залежать не тільки від результатів діяльності правлячих кіл держави, але й від її морально-правової оцінки народом, та його готовності захищати свою державу, а також від таланту полководців і воєначальників.</p> <p>Встановлено, що мислитель значну увагу зосереджує на формуванні глибоких і оригінальних ідей щодо ролі тактики і стратегії при проведенні військових операцій, спрямованих на отримання успіху і перемоги над противником.</p> <p>У статті обґрунтовується концепція, що у підготовці країни та її збройних сил Ф. Бекон відводив проблемі, пов’язаній з досягненням в сфері науки , реалізації науково-технічних досягнень як важливого чинника в зміцненні й удосконаленні могутності армії і військово-морського флоту.</p> <p>У статті підкреслюється, що Ф. Бекон в своїй державній діяльності значну увагу приділяв законотворчій діяльності, прийняття нормативно-правових актів і проведення політики, як урядом так і парламентом щодо забезпечення миру і злагоди в суспільстві, спрямованих на уникнення заколоту, повстання й громадянської війни в державі. Ф. Бекон застерігає, що ті держави та їх правителі, які не дотримуються цих умов призводять до ситуації, коли їх держави стають легкою здобиччю більш сильних і агресивних сусідів.</p> <p>Таким чином мета всієї теоретичної і політико-правової діяльності Бекона була спрямована на удосконалення державного управління, зміцнення військово-технічного потенціалу армії і флоту, як міцної бази могутності й обороноздатності держави.</p> І. М. Коваль ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 7 12 10.32837/chern.v0i1.306 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДУ ПРИСЯЖНИХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/307 <p>Адвокатська діяльність є важливим елементом функціонування сучасного суспільства. Захист є необхідним для осіб, які потрапили у складну життєву ситуацію і потребують професійного консультування щодо подальших дій. Проте, визнання суспільством ролі адвокатури як правозахисного інституту стало можливим у результаті складного історико-правового процесу, який активно почав розвиватися на території України після проведення судових реформ 1864 року. Тож, звернення до історичного минулого допоможе заповнити певні прогалини у розумінні взаємозв’язку функціонування таких прогресивних інституцій як суд присяжних і адвокатура. Узагальнено, що досвід функціонування суду присяжних другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Свідчить про поетапність його запровадження, особливість процедури обрання колегії присяжних, яка вирішувала питання про винуватість або невинуватість дій підсудного, запровадження принципів структурованості і послідовності розгляду кримінальної справи, виділення основних частин судового процесу. З’ясовано, що особливу роль щодо</p> <p>захисту прав людини відігравали присяжні повірені (адвокати) організаційно-правові засади діяльності яких закріплювалися «Судовими статутами». Виявлено, що високий рівень професійної майстерності адвокатів включав володіння ораторським мистецтвом, уміння доводити і спростовувати факти, аргументувати докази, сприяло</p> <p>успішному завершенню справи і виправданню обвинуваченого. Але, враховуючи те, що адвокати у своїх промовах звертали увагу на проблеми не лише особи, але і суспільства вцілому; зацікавленість суспільства у промовах, які друкувалися у пресі, їх діяльність викликала незадоволення з боку урядових чиновників, що і стало причиною поступового обмеження як діяльності адвокатури, так і суду присяжних. У статі наведено приклади гучних політичних процесів, що відбувалися у суді присяжних зазначеного періоду, які принесли відомість і славу адвокатам і спричинили реакційні настрої у суспільстві.</p> С. О. Микитюк В. О. Микитюк ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 13 17 10.32837/chern.v0i1.307 ПРОБЛЕМА ЮРИДИЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/308 <p>Стаття присвячена дослідженню проблеми юридичної невизначеності в американській правовій системі та її впливу на державну політику. Актуальність дослідження визначається тим, що євроінтеграційні процеси, які відбуваються в Україні, ведуть до поступового приведення у відповідність національного законодавства, зокрема в екологічній сфері, до стандартів Європейського Союзу та активного застосування практики Європейського суду з прав<br> людини українськими судовими інституціями. Це призводить до виникнення спорів серед українських науковців та практиків з приводу наявності в правовій системі України поняття «прецеденту» як фактору юридичної невизначеності. Прецедентне право, як продукт англосаксонської системи права, отримало свій подальший розвиток<br> в американському праві, тому звернення до теоретичного та практичного досвіду США допомагає краще зрозуміти його природу та визначити переваги та ризики, які воно в собі несе. Крім того, дослідження даного питання дозволяє оцінити вплив на державну політику не тільки законодавчої та виконавчої гілки влади, а й судової. Американська правова система тривалий час формувалася під значним впливом загального права, де актам федерального законодавства відводилося другорядне значення судами. Відповідно, методи та способи законотворчості, що впливають на якість підготовки федерального законодавства та його юридичну визначеність,<br> особливо в сфері захисту навколишнього природного середовища, не отримували належної уваги. США намагаються поступово кодифікувати своє законодавство за зразком континентальної системи права та відводити федеральним актам визначальну роль при вирішенні спорів в національних судових інституціях, що не завжди вдається реалізувати з різних причин. Досвід Сполучених Штатів дозволяє передбачити можливі наслідки офіційного<br> визнання існування прецедентного права в Україні та його впливу на державну політику.</p> В. В. Митошоп ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 18 22 10.32837/chern.v0i1.308 ПРАВОВІ ФІКЦІЇ В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЄВОСТІ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/309 <p>Стаття присвячена загальнотеоретичному аналізу категорії «правова фікція». Досліджується питання можливості використання правових фікцій в якості функціонального елементу механізму правового регулювання.</p> <p>Охарактеризовано основні підходи до визначення правових фікцій в юридичній літературі. Визначено роль та значення фікції презумпції в контексті забезпечення належного рівня впорядкованості суспільних відносин.</p> <p>Встановлено, що правові фікції формуються за допомогою різних термінологічних характеристик. Проаналізовано юридичні властивості фіктивних положень, що використовуються в нормах права та дозволяють визначити функціонально-динамічні показники урегульованості суспільних відносин. Обумовлено необхідність використання правових фікцій в контексті розуміння природи механізму правового регулювання. Доведено, що використання правових фікцій дозволяє визначати поведінку учасників суспільних відносин з меншим або більшим ступенем вірогідності не перевантажуючи обсяг сфери правового регулювання зайвими нормативними приписами</p> <p>і при цьому породжуючи настання необхідних юридичних наслідків. Встановлено, що умовність фіктивного правоположення не може суперечити існуючим правовим принципам та повинно бути узгодженим з іншими нормами права. Правові фікції дозволяють забезпечити належний рівень впорядкованості відповідних проявів поведінки суб’єктів правовідносин. Нормативність фіктивних положень забезпечує логічність використання визначених тверджень як істинних, за наявності належних передумов та обставин їх використання. Значення правових фікцій, в аспекті забезпечення дієвості механізму правового регулювання, проявляється у використанні фіктивних положень при формуванні і вираженні змісту спеціальних норм права. Характерною ознакою правової фікції є можливість здійснення правового регулювання за відсутності реальних суспільних відносин, які передбачаються самою фікцією. Визначено, концепція правової фікції дозволяє суттєво розширити зміст відповідних суспільних відносин у ситуації, якщо явища існують за іншими критеріями і певним чином впливають на реальність.</p> <p>Доведено, що фікції є спеціальним правовим засобом, які дозволяють чітко окреслити сферу правового регулювання, заповнити прогалини у праві, спростити механізм правового регулювання у складних умовах невизначеності права та забезпечити його дієвість в цілому.</p> <p>Доводиться необхідність розглядати правові фікції як структурний елемент механізму правового регулювання.</p> <p>Обґрунтовано, що правові фікції створюють належні передумови щодо усунення протиріч при регулюванні суспільних відносин в умовах невизначеності, дозволяють зробити функціонування відповідного механізму більш зрозумілим і стабільним для учасників суспільних відносин та створити належні передумови для реалізації наданих їм суб’єктивних прав в повному обсязі, навіть без детальної конкретизації умов і підстав необхідних для їх здійснення.</p> В. В. Сидоренко ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 23 27 10.32837/chern.v0i1.309 ДО ПИТАННЯ ВІДМЕЖУВАННЯ ПРАВА НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ВІД ІНШИХ СУБ’ЄКТИВНИХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/310 <p>Автор констатує, що в умовах пандемії COVID-19 право на охорону здоров’я в кожній країні набуває першочергового значення. Не є винятком і Україна. Так як пандемія «принесла» карантинні обмеження, які, у свою чергу, потягли за собою економічну кризу, – практична реалізація цього права є доволі утрудненою. Особливо тому, що до настання пандемії в Україні були доволі загострені такі проблеми у сфері громадського здоров’я, як алкоголізм, наркоманія, туберкульоз та інші соціально-обумовлені захворювання, стрімке розповсюдження<br> ВІЛ-інфекції. Ці проблеми викликають низький рівень життя у середньому, недостатність мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії для покриття повсякденних потреб, погіршення екологічної ситуації, погіршення умов відпочинку та нестача часу і інших ресурсів у пересічних громадян на повноцінний відпочинок. Метою статті є розмежування конституційного права на охорону здоров’я та конституційних прав на життя<br> та на медичну допомогу.<br> Автор підкреслює, що системний аналіз положень частини третьої статті 49 Конституції України та вищенаведених положень Основ законодавства України про охорону здоров’я свідчить про те, що право на охорону здоров’я є більш широким за своїм змістом, ніж право на медичну допомогу. Враховуючи це, право на медичну допомогу можна розглядати як одну зі складових права на охорону здоров’я.<br> Автор резюмує, що з точки зору науки конституційного права, навряд чи можна визнати проблемним розмежування права на життя та права на охорону здоров’я (це питання викликає дискурс у науці цивільного права).<br> Більш актуальним є розмежування конституційного права на охорону здоров’я та конституційного прав на життя та на медичну допомогу. А тому дослідження у цьому напрямі, особливо з акцентом на пандемію коронавірусної хвороби, слід всіляко вітати як такі, що збагачують науку конституційного права.</p> В. О. Костров ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 28 31 10.32837/chern.v0i1.310 ЮРИДИЧНІ ФІКЦІЇ В ТЕМПОРАЛЬНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА ТА СУЧАСНИХ ГАЛУЗЕЙ ЦИВІЛЬНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/311 <p>Наукова стаття присвячена аналізу юридичних фікцій в темпоральному дослідженні через призму приватного права Стародавнього Риму з рецепцією у сучасне українське цивільне право та цивільне процесуальне право. В статті надається аналіз юридичної фікції в Стародавньому Римі як своєрідної юридичної техніки, яка надавала змогу дійти справедливого судового рішення в умовах вікових незмінних джерел римського приватного права. Також досліджуються питання рецепції юридичної фікції в сучасні галузі українського права, зокрема цивільне право та цивільне процесуальне право. Надається порівняльний аналіз юридичної фікції з такими поняттями як аналогія права та аналогія закону, правова аксіома, презумпція, преюдиція, оціночні судження. Акцент робиться на відмінність сприйняття юридичної фікції в римському приватному праві та сучасному українському цивільному та цивільному процесуальному праві.<br> У статті авторка зазначає, що юридична фікція, як в римському приватному праві так і в сучасному цивільному і цивільному процесуальному праві є досить дієвим інструментом, який дозволяє досягти справедливості у справі та подолати абстракцію закону, індивідуалізуючи кожну конкретну справу.<br> Звертається увага на те, що питання застосування юридичної фікції хоч і досліджувалися раніше, але не визначали таке коло понять для порівняльного аналізу, яким би охоплювався майже весь спектр правових інструментів для подолання абстракційного сприйняття норм законодавства задля індивідуалізації їх для кожної конкретної справи.<br> Таким чином, слід зазначити, що юридична фікція пройшовши шлях рецепції з римського приватного права до сучасного українського цивільного права та цивільного процесу трансформувалася в своєму правовому застосуванні, але не змінила своєї сутності, оскільки дозволяє при абстракції закону індивідуалізувати конкретний правовий казус та вирішити його згідно з принципами справедливості, які були актуальними як в римському приватному праві так і є актуальними в сучасному українському цивільному праві та цивільному процесуальному праві.<br> </p> О. М. Борщевська ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 32 37 10.32837/chern.v0i1.311 ЄВРОПЕЙСЬКА СТРАТЕГІЯ ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ ПРАВ В ЕПОХУ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/312 <p>У статті аналізуються сучасні проблеми захисту основоположних прав і свобод людини в умовах глобальної цифровізації суспільства. Так, на рівні європейського законодавства існує потужна нормативна база захисту основоположних прав людини, з урахуванням використання цифрових технологій, а існуючий механізм їх захисту постійно удосконалюється. Відзначено, що право на повагу до приватного життя є найбільш вразливим в умовах спрощення процесу збору і використання інформації про особу і зменшення можливості контролю за персональними даними. При цьому захисту основоположного права на повагу до приватного життя набуває особливої актуальності в контексті захисту персональних даних та забезпечення конфіденційності. В статті проаналізованосуміжні базові поняття, такі як право на повагу до приватного життя та право на захист персональних даних та відзначено, що вони є по суті різними, але тим не менш тісно пов’язаними поняттями. За результатами проведеного дослідження встановлено, що одним із стратегічних напрямків захисту права людини на повагу до приватного життя є удосконалення європейського законодавства сфері захисту конфіденційності персональних даних, зокрема розробка та прийняття Регламенту щодо поваги до приватного життя та захисту персональних даних в електронних комунікаціях (Регламент про конфіденційність та електронні комунікації – ePrivacy Regulation), який має доповнити положення Загального регламенту по захисту даних (GDPR). Так, положеннями Регламенту про конфіденційність електронних комунікацій встановлюються гарантії посиленого захисту інформації, яка не може бути розкрита нікому, крім сторін, які беруть участь у спілкуванні. Цей принцип конфіденційності має застосовуватися як до вже існуючих, так і майбутніх засобів комунікації, включаючи дзвінки, доступ до Інтернету, програми для обміну миттєвими повідомленнями, електронну пошту, Інтернет-телефонні дзвінки та особисті повідомлення, які надаються через соціальні мережі. Крім того, особлива увага приділяється захисту користувачів Інтернет-сервісів від спаму, розсилки незапрошених маркетингових повідомлень, а найголовніше, має посилити контроль споживачів над власними персональними даними.<br> </p> О. В. Манжосова ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 38 42 10.32837/chern.v0i1.312 ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ЦИФРОВОГО КОНТЕНТУ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/313 <p>У статті авторами констатовано факт відсутності дефініції цифрового контенту у вітчизняному правовому полі, що спричиняє суперечні підходи щодо визначення його правової суті та місця в системі об’єктів цивільного права. Натомість встановлено, що законодавство країн-членів Європейського Союзу сформувало уніфікований підхід до законодавчого визначення поняття цифрового контенту, яким визнається набір цифрових даних, що дозволяє ототожнювати його з цифровою інформацією. У ході дослідження з’ясовано, що в юридичній літературі цифровий контент розглядається в декількох аспектах: як інформація або об’єкт інтелектуальної власності,</p> <p>що має своїм наслідком визнання подвійної правової природи цифрового контенту, відповідно до якої йому притаманні ознаки речі та нематеріальних благ, на які поширюються майнові та особисті немайнові права автора.</p> <p>Вбачається, що такий підхід нівелює основні проблемні аспекти вирізнення цифрового контенту з-поміж інших сучасних об’єктів цивільних прав: охоплення собою різноманітного спектру благ, які існують у різних сферах людської життєдіяльності, різні цілі використання інформаційного ресурсу, втіленого в цифровому контенті та його багатоманітне функціональне призначення. Поширення правового режиму речі на цифровий контент є таким, що суперечить його правовій природі і став можливим лише за умов використання юридичної фікції.</p> <p>Авторами запропоновано розглядати цифровий контент у якості речі de jure. Зроблено висновок, що цифровий контент є нематеріальним благом, яке існує у цифровому вимірі, може втілюватися в об’єктивній реальності на різноманітних носіях, представляє інтерес для учасників цивільних правовідносин, має споріднену правову природу як з цифровою інформацією, так і об’єктами авторського права, однак наразі потребує розроблення власного правового режиму регулювання правовідносин.</p> тех ред Д. С. Трофименко Д. О. Федоренко ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 43 47 10.32837/chern.v0i1.313 ДО ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ ЗА ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/314 <p>У статті досліджено актуальні питання, що виникають при державному контролі та нагляді за господарськоюдіяльністю підприємств релігійних організацій. Можливість втручання держави в діяльність релігійних організацій завжди є болючим та небажаним для представників таких організацій, викликає підсилену увагу з боку правозахисників та міжнародної спільноти. Господарська діяльність підприємств релігійних організацій має знаходитися під постійним контролем та наглядом з боку держави як і господарська діяльність будь-якого учасника<br> відносин у сфері господарювання оскільки релігійні організації мають право здійснювати велику кількість видів діяльності, що складає доволі суттєвий пласт суспільних відносин, який потребує певної уваги з боку держави. З урахуванням підвищеної чутливості членів релігійних організацій до окреслених питань контролю та нагляду політика держави в цій сфері повинна вибудовуватися таким чином, щоб з одного боку встановлювати недискримінаційні правила по відношенню до інших учасників відносин у сфері господарювання, які не є релігійними<br> організаціями та здійснюють таку діяльність в тих самих галузях, а з іншого – дотримуватися конституційного припису відокремленості церкви і релігійних організацій від держави. Система державного нагляду та контролю становить собою доволі складний комплекс відносин між суб’єктами та об’єктами контролю у всіх сферах суспільного життя та галузях економіки. Наявна на сьогодні система такого нагляду та контролю потребує певного корегування, а також окремого корегування потребує законодавство, що забезпечує правові підстави функціонування релігійних організацій. Один із шляхів часткового вирішення наявної проблематики є оновлення законодавства в сфері регламентування діяльності підприємств релігійних організацій. Запропоновано та обґрунтовано внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». На сучасному соціально-економічному<br> етапі розвитку суспільства ці завдання набувають особливої актуальності та необхідності дотримання певного балансу між публічними та приватними інтересами.<br> </p> тех ред ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 48 52 10.32837/chern.v0i1.314 РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/315 <p>У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган».</p> <p>Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку</p> <p>виступає орган публічної влади.</p> <p>Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування).</p> <p>У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.</p> Д. В. Бабенко ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 53 57 10.32837/chern.v0i1.315 ПЕНСІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ДОСВІД СВІТОВОЇ ПРАКТИКИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/316 <p>У статті досліджено стан системи пенсійного забезпечення в Україні та проблеми функціонування її складових<br> рівнів. Враховуючи те, що Пенсійний фонд включається у фінансову систему країни, розглянуто місце фінансової системи у реалізації завдань економічної політики держави та завдання вдосконалення її функціонування. Встановлено, що функціонування фінансової системи забезпечується фінансовими інститутами (державними і недержавними), які сукупно здійснюють реалізацію всіх функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки. Серед різноманіття фінансових інститутів виокремлено державні цільові фонди, сутність яких зводиться до фінансування суспільних потреб цільового характеру, у тому числі потреб вразливих верств населення. Звернено увагу на наявні моделі пенсійних систем зарубіжних країн. Розглянуто основні завдання Пенсійного фонду України, серед яких реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та питання реформи пенсійного забезпечення.<br> Проаналізовано три рівні пенсійної системи: солідарна система, накопичувальна система, добровільно-накопичувальна пенсійна система. Зазначено, що перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.<br> Акцентовано увагу на тому, що поєднання у відповідному співвідношенні солідарної та накопичувальної (на обов’язковій та добровільній основі) складових дає найменш ризиковану та найбільш дієву можливість успішного функціонування пенсійної системи країни та повноцінного забезпечення пенсіонерів. Сьогодні існує проблема фінансування солідарної системи за рахунок низького рівня заробітної плати в Україні та невеликих відрахувань<br> до Пенсійного фонду. Зроблено висновок про необхідність обов’язкової накопичувальної системи, яка збалансує солідарну систему та пришвидшить детінізацію ринку праці і забезпечить особистий накопичувальний рахунок для кожної людини з метою зміцнення пенсійної системи та впровадженню євроінтеграційних змін.</p> Л. Р. Біла-Тіунова ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 58 61 10.32837/chern.v0i1.316 ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЯ В АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОДИНИЦЯХ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/318 <p>У статті розглянуто загальні засади інформатизації суспільства, визначені суттєві відмінності рівня здійснення діджиталізації на рівні держави та адміністративно-територіальних одиниць. Зроблено акцент на важливості фінансового забезпечення процесів діджиталізації та впровадження інформаційно-комунікаційних технологій на місцях.<br> Акцентовано увагу на тому, що ефективне публічне адміністрування полягає у безперервному контролі громадянського суспільства, що підіймається на публічний рівень, використовуючи знання, досвід та інформацію, де зберігаються і через яку передається цей досвід як головний інструмент вирішення проблем суспільства в цілому. Процес впровадження інформаційно-комунікаційних технологій фактично сформував якісно нову, глобальну організаційну культуру, в якій індивід, що вільно управляє інформацією, здатний істотно впливати на соціально-організаційні правила гри, роблячи виклик самому інституту держави і права. Для сучасної системи державної влади не тільки необхідно, а й природно використовувати передові інформаційно-комунікаційні технології.<br> Але ці процеси повинні одночасно реалізовуватися і в програмах на місцях, які повинні максимально наближувати людину до реального вирішення питань місцевого значення та негайного отримання інформації.</p> А. І. Гнатовська ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 67 71 10.32837/chern.v0i1.318 ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІНАНСОВО-ПРАВОВУ СФЕРУ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРАВОВУ КУЛЬТУРУ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/324 <p>У статті досліджується впровадження інформаційних технологій у фінансово-правову сферу та обґрунтовується їх вплив на правову культуру. Наголошується, що сучасні зміни та реформи, що мають місце в світі, в соціально-економічному і правовому житті кожної країни, у свою чергу, викликають необхідність в правовому упорядкуванні тих питань, які мають вплив на вирішення завдань наближення системи управління державними фінансами до найкращих світових практик. Для розвитку системи управління державними фінансами, реформування якої відбувається на даний час, потрібне запровадження ефективної системи управління інформаційними технологіями, в умовах підвищеної значущості яких важливим питанням постає визначення сучасного стану правової культури.<br> Встановлюється, що в умовах цифровізації економіки відбувається ускладнення фінансової діяльності, у сферу якої широко впроваджуються інформаційні технології.<br> Аргументується те, що враховуючи радикальні зміни у соціально-економічній, політичній та інформаційних сферах, які зумовлюють зміну правового мислення та правової поведінки, виникає необхідність адекватного реагування на ці зміни правовими способами через правове виховання та підвищення рівня правової культури. Розкривається поняття правової культури, визначаються її основні ознаки, аналізуються особливості впливу інформаційних технологій на правову культуру. Зауважується, що в даний час успішне вирішення економічних, політичних, соціальних та інших завдань неможливе без підвищення правової культури суспільства, виховання у кожного громадянина глибокої поваги до закону. Робиться висновок, що сьогодні всі зусилля мають бути спрямовані на досягнення значного прогресу в розбудові системи управління державними фінансами для забезпечення її відповідності вимогам сучасної ринкової економіки та пріоритетам розвитку України.<br> </p> Т. А. Латковська А. Д. Гриб ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 72 76 10.32837/chern.v0i1.324 АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОЇ РСР 1927: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/325 <p>У статті висвітлено причини, передумови та особливості розробки і прийняття Адміністративного кодексу Української РСР 1927 р. Впродовж 1922-1927 рр. у Союзі РСР та союзних республіках тривала перша кодифікація радянського права. Хоча систематизація права Української РСР була орієнтована на загальносоюзні та власне російські акти, розробка і прийняття Адміністративного кодексу 1927 р. все ж таки були винятком, оскільки такого акта не було прийнято ні на союзному рівні, ні у жодній радянській республіці. В Українській РСР у 20-х рр. ХХ ст. розпочалася активна робота з підготовки кодифікованого акта в галузі адміністративного права. Створювався, обговорювався та редагувався проект Кодексу. На потребу кодифікації адміністративного законодавства УСРР зреагувала відповідним чином і юридична доктрина. Участь у публічнійдискусії щодо майбутнього Кодексу взяли провідні українські адміністративісти того часу. Досліджено його структуру, зміст, характерні риси юридичної чинності та застосування. Структура Адміністративного кодексу 1927 р. полягала в тому, що його 528 статей об’єднувалися в 15 поділів, більшість із яких<br> мали відповідні розділи. Останній із названих розділів містив важливу новелу Адміністративного кодексу УСРР 1927 р. – законодавче закріплення порядку оскарження дій органів державного управління. Це становило хочі формальну, але гарантію забезпечення прав громадян і режиму законності у діяльності державних органів.<br> З’ясовано історико-правові аспеки внесення змін, доповнень та втрати чинності Адміністративним кодексом 1927 р. Попри те, що він був офіційно скасований аж 1985 р., більшість його положень були змінені, усунені та фактично не застосовувалися вже у 30-х рр. ХХ ст. Причиною цього явища була тоталітарна сваволя комуністичного режиму Й. Сталіна. У повоєнні роки були спроби створити новий Адміністративний кодекс, проте вони не<br> мали успіху з огляду на політичну недоцільність прийняття такого законопроекту.<br> </p> М. В. Сирко ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 77 82 10.32837/chern.v0i1.325 ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ УКРБЮРО ІНТЕРПОЛУ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/326 <p>У статті автором наведено поняття та визначені види засобів організації діяльності підрозділів<br> Укрбюро Інтерполу.<br> Визначено, що ознаки правових засобів: фіксація та деталізація у нормативно-правових актах; прояв через систему інструментів; направлений на реалізацію мети та виконання завдань; реалізується встановленою системою суб’єктів в межах певних суспільних відносин; приводять до юридичних наслідків.<br> Засоби використовуються в будь якій діяльності та бувають різних видів. Серед них можна виділити систему правових засобів. Засіб - це відповідне знаряддя, завдяки якому досягається мета. Запропоновано правовими засобами розуміти систему інструментів, визначена нормативно-правовими актами, за допомогою яких задовольняється публічний та приватний інтерес в межах як публічних зобов’язань, так і в межах задоволення корпоративних та приватних інтересів.<br> Зауважено, що категорія «засоби організації діяльності» ґрунтується існуючих трьох концептуальних підходах щодо змісту поняття «правові засоби». Засоби публічного адміністрування – це сукупність методів, приписів та норм; наявність юридично значущих дій; відповідний інструментарій (предмети і явища).<br> Відповідно зміст організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу характеризується наявністю субординації та читко визначених посадою завдань та функцій, наявністю керівних кадрів, які управляють Укрбюро Інтерполу та підлеглими, що виконують покладені на них завдання. Управлінська система даного органу постійно удосконалюється відповідно до вимог сьогодення та наявних завдань.<br> На підставі дослідження теоретичних понять засоби, правові засоби, організації діяльності, автором запропоновано визначення поняття «засобів організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу» під яким розуміється система взаємопов’язаних між собою інструментів, за допомогою яких підрозділи Укрбюро Інтерполу здійснюють покладені на них завдання щодо протидії транснаціональної злочинності. Відповідно засобами організації діяльності організації Укрбюро Інтерполу є: цифровізація та взаємодія діяльності.<br> </p> С. В. Чорний ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 83 87 10.32837/chern.v0i1.326 ФІНАНСОВО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ ЙОГО ПЕРЕТВОРЕННЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/327 <p>У статті проаналізовано фінансово-правовий статус Пенсійного фонду України напередодні його перетворення у некомерційну самоврядну організацію. Зазначено, що Пенсійний фонд України одночасно є одним із найважливіших публічних фондів та юридичною особою публічного права, яка у фінансово-правових відносинах виступає суб’єктом публічної (державної) фінансової діяльності реалізуючи покладені на неї владні повноваження з управління солідарною системою загальнообов’язкового пенсійного страхування. З’ясовано, що Пенсійний фонд України на сьогодні, напередодні його перетворення, характеризується як: 1) орган соціального страхування; 2) організація, що функціонує як центральний орган виконавчої влади; 3) організація, що відповідно до закону наділенавладними повноваженнями з управління коштами власне Пенсійного фонду України як цільового позабюджетного фонду. Стверджується, що досі є потреба належного врегулювання саме на рівні Закону обсягу владних повноважень Пенсійного фонду України з управління коштами солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування та з адміністрування в перспективі Накопичувального пенсійного фонду. Зазначено про необхідність закріплення на рівні Закону передусім положень: 1) щодо здійснення бюджетного прогнозування функціонування Пенсійного фонду України та Накопичувального пенсійного фонду на середньостроковий період; 2) щодо проходження стадій процесу складання, розгляду та затвердження бюджетів вказаних фондів, реєстрації зобов’язань Пенсійного фонду (Накопичувального пенсійного фонду) в Державній казначейській службі України, їх виконання; 3) встановлення граничного обсягу коштів, що спрямовуватимуться на адміністративно-управлінські<br> витрати; 4) граничні межі фіскального ризику операцій. Відсутність таких правових меж призведе до виникнення правових прогалин, що формує певні ризики щодо реалізації державною ролі гаранта соціального захисту, належного виконання соціальної функції держави.<br> </p> Н. Я. Якимчук ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 88 94 10.32837/chern.v0i1.327 РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/328 <p>У статті досліджується розвиток інституту помилування в Україні з 1918 року по сучасний період. Метою статті є проведення історичного та нормативно-правового аналізу запровадження та реалізації спеціального виду<br> звільнення від відбування покарання. Реформування пенітенціарної системи потребує удосконалення процедури, пов’язаної із призначенням та виконанням кримінальних покарань та більш широким впровадженням в кримінальну та кримінально-виконавчу політику принципів гуманізації, індивідуалізації та справедливості.<br> У статті проаналізовані нормативні документи застосування помилування від часів становлення української державності минулого століття до сучасного стану правового регулювання. Сьогодні інститут помилування нормативно визначений і врегульований нормами Конституції України (п. 27, ст.106) Кримінального кодексу України (ст.87), Указу Президента України, «Про Положення про порядок здійснення помилування» від 21 квітня 2015 року. Президент України здійснює помилування щодо засуджених у виді: заміни довічного позбавлення волі<br> на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років; повного або часткового звільнення від відбування як основного і додаткового покарання. У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подане після відбуття нею не менше 20 років призначеного покарання. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об'єднань та інших суб’єктів про доцільність помилування. На підставі проведеного аналізу, висловлені пропозиції щодо необхідності внесення змін та доповнень до порядку здійснення помилування, які дозволять у повній мірі відповідати принципу справедливості та гуманізму.<br> А саме, законодавчо закріпити можливість участі потерпілих та осіб, які клопочуть про помилування у засіданні<br> органу, який вирішує питання про помилування. Також публікувати на офіційному вебсайті Офісу Президента щомісячно інформацію про стан розгляду клопотань про помилування, кількість задоволених клопотань та кількість відмови у помилуванні із мотивованим поясненням причин.<br> </p> В. Л. Давиденко Ю. М. Канібер ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 95 98 10.32837/chern.v0i1.328 . ПРОБЛЕМИ ОБҐРУНТОВАНОСТІ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЩОДО ВИЗНАННЯ НЕКОНСТИТУЦІЙНОЮ СТАТТІ 366-1 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/329 <p><strong><em><br> </em></strong>У 2020 році Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року. Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу України, яка передбачала кримінальну відповідальність за недостовірне декларування/умисне неподання декларації особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Свій висновок Конституційний Суд України побудував на основоположному принципі верховенства права (стаття 8 Конституції України). Зокрема, Конституційний Суд України констатував, що стаття 366-1 Кримінального кодексу України суперечить таким компонентам верховенства права, як принцип правової визначеності, принципи справедливості та пропорційності, а також суперечить принципу верховенства права як такому. На жаль, усі ці аргументи не виглядають<br> переконливими. По-перше, Конституційний Суд України не пояснив, у чому полягає невизначеність статті 366-1 Кримінального кодексу України. Натомість Суд обмежився декларативним твердженням про невизначеність цього законодавчого положення. По-друге, Конституційний Суд України обґрунтував свій висновок про невідповідність статті 366-1 Кримінального кодексу України принципами справедливості та пропорційності на своїй попередній практиці, яка, однак, не має значення у цій справі. Ця практика стосується призначення покарань, а не криміналізації поведінки. По-третє, Конституційний Суд України надав конституційний статус низці критеріїв криміналізації, які широко визнані доктриною, а суспільна небезпека визнається навіть кримінальним законодавством, однак конституційна генеза цих критеріїв є вкрай неясною. Таким чином, Рішення № 13-р/2020 від 27<br> жовтня 2020 року виглядає вкрай непереконливим, і до того ж є вкрай поганим прикладом для подальшої оцінки положень кримінального законодавства щодо конституційності.<br> </p> К. П. Задоя ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 99 104 10.32837/chern.v0i1.329 ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНЕ ЗАПОБІГАННЯ ВІКТИМНІЙ ПОВЕДІНЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/330 <p>У статті розглянуто особливості загальносоціального запобігання віктимній поведінці неповнолітніх осіб. Вказано, що у сучасному розумінні віктимологічне запобігання – це специфічна діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на своєчасне виявлення та нейтралізацію детермінаційного комплексу, котрий обумовлює/формує віктимну поведінку, а також на розробку/вдосконалення кримінологічних стратегій, метою яких є захист держави та її громадян від кримінально протиправного впливу. Така діяльність реалізується державою в особі спеціально уповноважених інститутів, установ та організацій незалежно від статі, віку та інших особливостей потерпілих, а тому стосується і неповнолітніх осіб. Зазначено, що всі існуючі стратегії та програми мають ґрунтуватись на вивченні статистичної інформації та судової практики, враховуючи кожен окремий випадок і виходячи з видової приналежності кримінального правопорушення, від якого потерпіла неповнолітня особа. У прогресивному розумінні до загальносоціальних ювенальних заходів віктимологічного запобігання необхідно підходити як до юридичного інструментарію (як комплексу різногалузевих норм), котрий регулює відносини між державою, неповнолітнім потерпілим та кримінальним правопорушником та має матеріальне вираження у конкретних нормативно-правових актах та відповідних кримінологічних стратегіях. Загальносоціальне віктимологічне запобігання спрямовано на формування у свідомості підлітків алгоритм уникнення/вирішення ситуацій з високим віктимогенним індексом та реалізується за рахунок проведення широкомасштабних заходів соціально-економічного, юридичного та політичного характеру. Загальносоціальне віктимологічне запобігання має на меті усунення детермінантів віктимної поведінки, котрі сформовані внаслідок порушення нормального функціонування окремих державних інститутів<br> та суспільних відносин. Таким чином, мета запобігання віктимній поведінці не є основною.<br> </p> Т. І. Тіточка ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 105 109 10.32837/chern.v0i1.330 НАДАННЯ ДОРУЧЕНЬ ЯК ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ПРАЦІВНИКАМИ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/331 <p>У статті досліджено наукові та практичні проблеми спільної діяльності слідчого з оперативними підрозділами під час виконання останніми доручень щодо проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а також оперативно-розшукових заходів під час розслідування кримінальних проваджень.<br> З’ясовано стан наукових досліджень проблем взаємодії слідчого з оперативними працівниками та висвітлено теоретичні передумови формування поняття взаємодії.<br> Систематизовано наукові підходи до визначення основних критеріїв, які дозволяють схарактеризувати взаємодію як: спільну комплексну діяльність взаємно не підпорядкованих служб і підрозділів, спрямовану на вирішення загальних завдань; спільні погоджені дії на підставі нормативно-правових положень, спрямовані на запобігання або розкриття злочинів, а також розшук злочинців, що втекли або переховуються; спільну діяльність не підпорядкованих по службі оперативних підрозділів для максимальної концентрації спільних сил і засобів з метою найбільш ефективного вирішення тактичних завдань; спільні комплексні або узгоджені за часом та місцем дії оперативних підрозділів, спрямовані на вирішення спільними зусиллями завдань під час протидії злочинності; спільну концентрацію сил, засобів і методів для досягнення поставленої мети та здійснення відповідних спільних заходів.<br> Проаналізовано нормативно-правові акти, які регламентують організаційно-тактичні засади взаємодії слідчого та працівників оперативних підрозділів під час розслідування та запропоновано найбільш ефективні шляхи оптимізації такої діяльності.<br> Сформовано критерії, яким повинно відповідати доручення слідчого, а також окреслено законодавчі підстави взаємодії оперативних підрозділів з іншими суб’єктами під час документування правопорушень.<br> </p> А. А. Саковський ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 110 113 10.32837/chern.v0i1.331 ДО ПИТАННЯ ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА ОСОБИ, ЯКА ПЕРЕБУВАЛА В МАТЕРІАЛЬНІЙ АБО ІНШІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/332 <p>У статті описано склад кримінального правопорушення «доведення до самогубства особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності», передбачений ч. 2 ст. 120 Кримінальним кодексом України, установлено особливості суїцидальної поведінки потерпілого, визначено форми вчинення кримінального правопорушення.<br> Актуальність наукової розвідки обґрунтовано тим, що по-перше, доведення до самогубства потребує роз’яснення у зв’язку з останніми законодавчими доповненнями, а по-друге, не прокоментованим досі залишається поняття матеріальної або іншої залежності особи, що стало підставою скоєння суїциду. Проаналізовано важливість і особливості останніх змін, внесених до ст. 120 Кримінального кодексу України. Прокоментовано склад такого кримінального правопорушення. Здійснено спробу описати поняття матеріальної та інших видів залежностей від винуватого / винуватої, у яких може опинитися суїцидент / суїцидентка. Охарактеризовано поведінку потерпілого і його роль у механізмі скоєння такого злочину, оскільки відомості про характер участі потерпілого у злочині можуть мати важливе значення під час розслідування доведення до самогубства. Визначено додаткові фактори ризику доведення до самогубства через матеріальну чи іншу залежність від винуватого / винуватої. Наведено форми й способи доведення до самогубства, що їх слід розуміти як умисні дії або бездіяльність злочинця, що зумовлюють настання такого наслідку як самовбивство або замах на нього. Узагальнення і висновки, зроблені в праці,поглиблюють теорію та практику кримінального аналізу, процесуального доказування, криміналістики, оскільки дають змогу розширити коло питань, пов’язаних з усебічним дослідженням такого кримінального правопорушення, як доведення до самогубства. Перспективи подальших досліджень убачаємо в докладному студіюванні<br> не прокоментованих у статті діянь, вчинених щодо двох або більше осіб, які перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого, а також якщо таке злочинне діяння було вчинене щодо неповнолітнього.<br> </p> С. В. Семак ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 114 120 10.32837/chern.v0i1.332 ПРАКСЕОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/333 <p>У статті розглядаються особливості та проблеми застосування сучасних засобів інформаційного забезпечення в досудовому розслідуванні. Вказується, що інформаційне забезпечення вирішує низку таких проблем як:<br> 1) теоретико-прикладні – вивчення та реалізація на практиці даних, отриманих шляхом вивчення відповідних &nbsp;&nbsp;баз даних, обліків тощо; 2) правові – реалізація презумпції невинуватості, дотримання прав та свобод потенційного обвинуваченого шляхом залучення для процесу розслідування наявного інформаційного забезпечення;<br> 3) експертно-тактичні – регулярне поповнення усіх видів інформаційного забезпечення новими належними доказами та даними; 4) науково-методичні – вирішення актуальних для криміналістичної та кримінальної процесуальної діяльності проблем шляхом вивчення наявної інформації, розміщеної в різних джерелах, визнаних на державному рівні. Автор звертає увагу на те, що на сьогоднішній день однією з основних проблем, котрі виникають<br> на шляху удосконалення рівня інформаційного забезпечення в частині ведення криміналістичних обліків є недостатній технічний рівень. Більшість наявних техніко-криміналістичних засобів є рудиментарними та не в повній мірі відповідають потребам судових експертів. Криміналістична діяльність потребує у новій, більш прогресивній техніці, здатної сприяти вирішенню інформаційних потреб у найкоротші терміни. Вказується, що особливу увагу<br> необхідно приділяти тим облікам, в яких поміщені дані про нерозкриті кримінальні правопорушення, – речові докази, вилучені з місць події (наприклад, об’єкти балістичного походження, такі як стріляні кулі та гільзи,<br> вилучені з місця події нерозкритого кримінального правопорушення у майбутньому можуть бути використані під час встановлення зразка зброї з якої вони були вистріляні чи під час ідентифікації з новими кулями чи гільзами).<br> Тобто, криміналістичні обліки надають можливість отримати інформацію у ретроспективі, що значно підвищує продуктивність досудового розслідування.<br> </p> О. В. Ковальова ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 121 126 10.32837/chern.v0i1.333 . ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/317 <p>Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту<br> прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать<br> міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх<br> посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я.<br> Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту».<br> До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України<br> про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.</p> Д. О. Білий ##submission.copyrightStatement## 2022-03-27 2022-03-27 1 62 66 10.32837/chern.v0i1.317