ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню публічного адміністрування у сфері наукової діяльності шляхом визначен­ня сутнісно-змістових характеристик поняття, інституційного механізму та інструментів, що застосовано для впорядкування наукової діяльності. Встановлено, що публічне адміністрування у сфері наукової діяльності має стосуватися впорядкування суспільних відносин, яких може бути піддано управлінському впливові та диферен­ційовано (умовно) таким чином: 1) суспільні відносини щодо безпосереднього провадження наукової діяльності;

• суспільні відносини щодо створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їхніх результатів для забезпечення розвитку всіх сфер суспільного життя; 3) суспільні відносини щодо створення умов для провадження наукової діяльності.

Встановлено, що незалежно від виду суспільних відносин у сфері наукової діяльності метою публічного адміні­стрування в цій сфері виступатиме їх належне впорядкування у відповідності до існуючої моделі наукової діяль­ності та загальноприйнятих міжнародних стандартів для забезпечення публічного інтересу.

Визначено, що інституційний механізм публічного адміністрування у сфері наукової діяльності характери­зується специфікою суб’єктів, яких наділено повноваженнями стосовно: виконавчо-розпорядчої діяльності; надання адміністративних послуг; притягнення до адміністративної відповідальності; забезпечення прав і сво­бод громадян; управління об’єктами державної та комунальної власності, які використовуються для здійснення наукової діяльності. У характеристиці суб’єктів публічного адміністрування у сфері наукової діяльності доціль­но враховувати те, що: а) сферу наукової діяльності впорядковано й уніфіковано на загальнодержавному рівні; б) значну частину повноважень щодо забезпечення наукової діяльності делеговано науковим установам та науко­вим самоврядним організаціям.

Виокремлено систему суб’єктів публічного адміністрування у сфері наукової діяльності, до яких віднесено:

• органи державної виконавчої влади (наприклад, Кабінет Міністрів України та консультативно-дорадчі орга­ни, яких створено при ньому); 2) суб’єктів делегованих повноважень (наприклад, наукові самоврядні організації та громадські наукові організації); 3) органи місцевого самоврядування; 4) інших суб’єктів, яких не віднесено до органів державної влади.