ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБМЕЖЕННЯ В ЧАСІ ЗАХИСНОЇ ЗДАТНОСТІ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА

П. Д. Гуйван

doi:10.32837/chern.v0i4.254

П. Д. Гуйван Полтавський інститут бізнесу

DOI: https://doi.org/10.32837/chern.v0i4.254

Ключові слова: позовна давність, строк існування права, задавнення обов’язку

Анотація

Стаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про тривалість суб’єктивного матеріального
цивільного права й строки його здійснення. Позаяк нині в цивілістичній доктрині безспірною видається теза,
за якою сплив позовної давності не тягне припинення матеріального правовідношення, вивчено проблему припи-
нення юридичного обов’язку й відповідного суб’єктивного права, що становлять зміст правовідношення за загаль-
ним правилом глави 50 Цивільного кодексу. Установлено, що після закінчення перебігу позовної давності мате-
ріальне право не може бути примусово здійснене, але воно, не припиняючись за змістом, набуває так званого
«натурального» характеру. Однак за таких обставин виникає питання: скільки часу буде існувати охоронно-пра-
вове зобов’язання, що становить зміст подібного відношення? Адже вічне існування задавненого обов’язку, який
тим більше не можна виконати в примусовому порядку, не сприяє правовій визначеності й пожвавленню діло-
вого обороту. Тож у роботі проведений серйозний аналіз теоретичних положень учених, які обстоювали теорію
про припинення існування матеріального права з втратою цим правом суттєвої його характеристики – можливості
примусової реалізації. Водночас ми відійшли від невірної по суті тези про пов’язаність періоду існування суб’єк-
тивного матеріального права з тривалістю позовної давності й прискіпливо оцінили висновки про недоцільність
вічного існування незабезпеченого позовним захистом права. Доведено, що нормативне чи договірне задавнен-
ня охоронного права, що втратило примусову здатність, безперечно, буде відповідати інтересам як суспільства
в цілому, так і самого вірителя. Зроблено висновок, що на законодавчому рівні слід визначити якусь іншу суспіль-
но прийнятну точку зворотного відліку, за якою вже повністю втрачається соціальний інтерес до існування само-
го задавненого суб’єктивного права. Пропонується таким строком вказати п’ять років після закінчення перебігу
позовної давності за відповідними вимогами. Факт, що максимальна тривалість задавненого суб’єктивного права
мусить бути встановлена, на наше переконання, очевидний. Це сприятиме як визначеності матеріального оборо-
ту, так і стабілізації самих відносин.

Біографія автора

П. Д. Гуйван, Полтавський інститут бізнесу

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
професор

Посилання

1. Луць В.В. Строки захисту цивільних прав. Кон-
спекти лекцій зі спецкурсу. Львів : ЛДУ, 1993. 60 с.
2. Крашенинников Е.А. К учению об исковой дав-
ности. Материально-правовые и процессуальные сред-
ства охраны и защиты прав и интересов хозяйствую-
щих субъектов. Калинин, 1987. С. 56–57.
3. Боровиковский А.Л. Отчет судьи.
Санкт-Петербург, 1892. Т. 2. 260 с.
4. Riezler E. Staudingers Kommentar zum
Bürgerlichen Gesetzbuch. 7–8 Aulf. München und Berlin,
1912. Bd. 1. 760 S.
5. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского граждан-
ского права. 11-е изд., первое посмерт., просм. и доп.
Москва : Бр. Башмаковы, 1914. Т. 1. 499 с.
6. Гурвич М.А. Пресекательные сроки в советском
гражданском праве. Москва : ВЮЗИ, 1961. 80 с.
7. Эннекцерус Л., Кипп Т., Вольф М. Курс германс-
кого гражданского права / пер. с нем. И.Б. Новицкого.
Москва : Иностр. лит., 1950. Т. 1. 483 с.
8. Энгельман И.Е. О давности по русскому граждан-
скому праву. Историко-догматическое исследование.
Москва : Статут, 2003. 511 с.
9. Гуйван П.Д. Теоретичні питання строків
у приватному праві : монографія. Харків : Право,
2014. 632 с.