ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРІВ ГРОМАДЯН ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ

РАДЯНСЬКІ ТА ПОСТРАДЯНСЬКІ ПІДХОДИ

Анотація

   Метою статті є аналіз поглядів учених попередніх поколінь на загальні збори громадян за місцем проживання у селах, селищах, містах, а також виявлення перспективних напрямів для подальших досліджень цього інституту.
   Автор зазначає, що питання загальних зборів громадян за місцем проживання як однієї з форм безпосередньої демократії на місцевому рівні завжди привертало увагу вчених. Водночас відомі радянські дослідники інститутів безпосередньої демократії у своїх працях не присвячували розділи, підрозділи загальним зборам громадян за місцем проживання, а лише згадували про цей інститут.
   Узагальнено, що перша хвиля інтересу до загальних зборів громадян за місцем проживання в україномовній та російськомовній юридичній літературі спостерігалась наприкінці ХІХ століття. Тоді більша частина території сучасної України перебувала у складі Російської імперії, в якій панував антидемократичний режим. Це не дало можливості для активного застосування цього інституту, тому відповідний історичний досвід на сучасному етапі навряд чи може стати у нагоді. До того ж на цьому етапі загальні збори функціонували лише у сільських населених пунктах. На підставі цього сформульовано пропозицію іменувати цей перший, дорадянський етап, що тривав із середини ХІХ століття до початку ХХ століття, таким чином: «загальні збори – органи сільського самоврядування».
   Доведено, що після Революції 1917 року загальні збори громадян за місцем проживання не втратили своєї актуальності. Цей інститут існував протягом радянських часів, його було доволі сильно ідеологізовано задля застосування для агітації, тому історичний досвід цього періоду на сучасному етапі навряд чи може стати у нагоді. На підставі аналізу функціональної спрямованості загальних зборів у радянські часи сформульовано пропозицію виокремити такі два етапи їх розвитку у цей період: загальні збори – пропагандистські органи становлення радянської влади та активної класової боротьби (1920–1930 роки); загальні збори – засіб підвищення демократичності формування та функціонування державних органів (1950–1990 роки).