ПРОБЛЕМА ІНДИВІДУАЛІЗМУ У ДОФІЛОСОФСЬКОМУ ПЕРІОДІ АНТИЧНОСТІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ПІДХІД

Анотація

У статті досліджується дофілософський період Античності, який характеризувався чіткою детермінацією людської поведінки, адже вважалося, що людська істота не має власної долі, оскільки існує безособова сила -доля. Тому щастя чи нещастя, успіх чи поразка не залежать від етичної сторони її вчинків, адже її дії, бажання визначаються механічно, а сам індивід не є мислячою, діяльною істотою.

Встановлено, що людина не була відокремлена у дофілософській традиції як «одинична» категорія, оскільки цілковито підпорядковувалася домінуванню категорії «загального», що характерно для космоцентричної парадигми.

Акцентується увага на тому, що гомерівський епос здійснив своєрідну революцію у суспільній свідомості античних громадян, адже завдяки йому відбулося вивільнення індивідуальної свідомості з колективної. «Відкриття» індивіда відбувалося спершу у гомерівському епосі, однак це дало поштовх до усвідомлення свого «я» у філософії права і звичайній людині, а не лише гомерівському герою. В межах цієї інтерпретації склалося твердження початку справедливості, законності і полісного життя.

Формулюється висновок про те, що в епосі можна віднайти філософсько-правові ідеї, які стали основою подальшого розвитку індивідуалізму. До них належать епічні герої, наділені особистісними рисами; герой може діяти з урахуванням власних інтересів, ставлячи перед собою власні цілі, тобто він здатний до самовизначення, в тому числі правового; усвідомлення зумовленості своєї долі надає герою можливість власного правового вибору; відокремлення категорії «одиничного» у структурі особистості; герой завжди мислиться в однині, що є підтвердженням його індивідуальності; правові вчинки людини індивідуально-мотивовані; ідея вольової участі у здійсненні свого призначення; героїзм - це драматичний шлях боротьби за самобутність.