ПОЛІТИЧНИЙ ПОПУЛІЗМ ТА УСТАНОВЧА ВЛАДА НАРОДУ
Анотація
У статті з'ясовано зв'язок між політичним популізмом і концепцією установчої влади, ставлення до неї і практику використання цієї концепції. Проблематика політичного популізму поступово виходить на перший план у сучасних конституційно-правових дослідженнях на Заході. Пояснюється це певним розворотом, який став несподіваним після домінування протягом досить тривалого часу концепції «кінця історії» Ф. Фукуями. Сучасні популісти мають авторитаристські риси, демонструють заклики до боротьби з традиційними елітами, а також використовують конкретні конституційні концепції, що допомагають їм реалізовувати власні ідеологеми. Поширення популізму, що може охоплювати різну палітру політичних сил і поглядів, є справжньою проблемою. Загальною ознакою популізму варто визнати антиплюралізм. Водночас популізм втілює свої антиплюралістичні погляди в конкретних юридичних механізмах, пов'язаних із особливим трактуванням і використанням концепцій народного суверенітету, установчої влади і конституційної ідентичності. Часто популістські лідери і сили намагаються підкорити антиплюралістичній логіці й безпосередньо собі судову владу. Досвід зарубіжних країн, передусім Угорщини й Венесуели, має продемонструвати небезпеки, які потенційно можуть очікувати в цьому плані Україну. Маніпулювання концепцією установчої влади можливе шляхом вилучення із цього процесу опозиції і втілення власних вузькопартійних і антиплюралістичних ідей у тексті нового Основного Закону або ж використання інструментів скликання Установчих зборів і референдуму для боротьби з легітимними гілками влади. У тексті Конституції України також немає спеціальної процедури ухвалення нової конституції ані на референдумі, ані установчими зборами, натомість пропозиції ухвалити нову конституцію поза відповідною процедурою, спираючись тільки на ст. 5 Конституції, лунають постійно. Ба більше, це прямо передбачалося визнаним неконституційним Законом «Про всеукраїнський референдум» 2012 р.
Посилання
2. Джудіс Дж. Великий вибух популізму. Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2017. 192 с.
3. Corrías L. Populism in a Constitutional Key: Constituent Power, Popular Sovereignty and Constitutional Identity. European Constitutional Law Review. 2016. Vol. 12. Is. 1. P. 6-26.
4. Крастев И. После Европы. Москва : Дело, 2018. 144 с.
5. Гидденс Э. Неспокойный и могущественный континент: что ждет Европу в будущем? Москва : Дело, 2015. 238 с.
6. Темелкуран Е. Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури. Харків : Vivat, 2019. 239 с.
7. Фукуяма Ф. Идентичность: стремление к признанию и политика неприятия / пер. с англ. Москва : Альпина Паблишер, 2019. 256 с.
8. Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. Москва : «Ладо-мир», 2004. 326 с.
9. Levitsky S., Ziblatt D. How Democracies Die. New York : Crown, 2018. 320 p.
10. Стрижак А.А. Установча влада: основні критерії легітимності внесення змін до Конституції України. Київ : Логос, 2013. 132 с.
11. Бориславська О.М. Європейська модель конституціоналізму: системно-аксіологічний аналіз. Харків : Право, 2018. 384 с.
12. Halmai G. A Coup Against Constitutional Democracy: The Case of Hungary. Constitutional Democracy in Crisis? Oxford: Oxford University Press, 2018. P. 243-256.
13. Landau D. Constitution-Making and Authoritarianism in Venezuela The First Time as Tragedy, the Second as Farce. Constitutional Democracy in Crisis? Oxford:
Oxford University Press, 2018. P. 161-176.
14. Argenis S. Urdaneta G. Convocatoria de la Asamblea Constituyente URL: http://servicio.bc.uc.edu.ve/ derecho/revista/57/57-15.pdf.
15. Нефть, газ, модернизация общества / под общей редакцией Н.А. Добронравина, О.Л. Маргания. Санкт-Петербург : Экономическая школа ГУ-ВШЭ,
2008. 560 с.